Початок:
- Коротко про японські слова українською мовою
- Українська транскрипція японських слів: комплексний підхід
Повернутися до теми заохотила недавня публікація Ореста Друля «Ґенеза правописного правила дев’ятки». Мені імпонує, що автор посилається на сучасні методи фонетики, бо це дозволяє сприймати статтю всерйоз. Особисто для мене найцікавіші були деякі положення, бо вони обґрунтовують традиційну транскрипцію, вживану в більшості художніх перекладів з японської. Нагадаю, що йдеться про практичну транскрипцію, призначену для читачів, які японської мови не знають.
Пропозиції реформаторів, як не зважати на дрібниці, зводяться до віддалення від російської транскрипції (Поліванова) заради наближення до англійської транскрипції (Хепберна) і стосуються відтворення трьох середньоязичних звуків японської мови. Ці японські приголосні в традиційній транскрипції переються зубними сі (ся, сю, сьо), дзі (дзя, дзю, дзьо) і ті (тя, тю тьо) (в менш поширеному варіанті ці/ця/цю/цьо). Всі розробники нових транскрипцій пропонують уживати тут шиплячі (ші, джі, чі і т.д.), тобто замість Хіросіма, тяною, дзюдо писати Хірошіма, чяною, джюдо.
1. Традиційна транскрипція: відображає палаталізацію
Традиційна транскрипція зумовлена питомою для української мови палаталізацією зубних приголосних перед деякими голосними, найперше, перед і.
Ось що пише Орест Друль про палаталізацію зубних приголосних:
«…перед аналогічним за звучанням /i/, що був з ятя, всі зубні приголосні – на яких фонемно зосередилася ця дихотомія ±дієзність – обов’язково палаталізувалися.
А з іншого боку це означало, що підвищену в ранзі палаталізованість м’яких приголосних при вимові фонетично гіперболізували: апікальна палаталізація перейшла в дорсальну, тобто палаталізовані приголосні наблизилися до палатальних…
в українській мові на той час (до кінця XVII століття) всі приголосні, які мали м’які кореляти, перед [i] палаталізувалися. Тобто перед [i] твердість проривних /d, t/, фрикативних /s, z/ та “проривно-шумних” африкатів /c = ts, ʒ= dz/ ще залишалася для тогочасної української фонемної системи табуйованою»
[Розробники правопису в ХХ сторіччі — І.Д.] «в українській мові і палаталізує тільки зубні приголосні»
Таким чином, саме сі/дзі/ті/ці й передають середньоязичні приголосні належним чином завдяки палаталізації, притаманній українській мові. Саме це втілює традиційна транскрипція.
2. Шиплячі: в недавніх запозиченнях не пом’якшуються
Змінена транскрипція ґрунтується на штучному спотворенні вимови заради наближення до японської. В нормативній вимові (тобто у виконанні носія української мови, який не знає японської) це, навпаки, віддаляє від японської.
Про шиплячі, пропоновані в новій транскрипції, — в статті Ореста Друля:
«характерно, що від словника Желехівського до правопису 1960 року такі топонімічні винятки [шиплячі, після яких треба писати и — І.Д.] жодного разу не згадувалися… що й не дивно, оскільки їхня сполука з і справно передавала і твердість приголосного перед і, і якість самого голосного в чужих топонімах».
Тобто в сполученнях літер ші/джі/чі в запозичених словах приголосні вимовляються твердо. Це підважує міркування розробників нових транскрипцій про нібито близькість до японської фонетики. Навпаки, ці сполучення до транскрипції середньоязичних японських приголосних непридатні.
Автори пропозицій відходу від традиційної транскрипції твердять, що пом’якшені шиплячі перед і/ю/я/ьо — явище для української мови звичне. Не заперечую, проте нагадаю, що воно характерне лише для питомо українських слів або іншомовних, вимова яких устигла українізіуватися, тобто твердий шиплячий пом’якшився.
Жодне японське слово в українській мові не вживається аж так довго, щоб українізуватися. Тому шиплячі перед і/ю/я/ьо в них не пом’якшуються в усній мові. Так вимовить транскрибовані по-новому слова кваліфікований носій української мови, який не знає японської й тому не підлаштовує вимову під японське звучання (практична транскрипція, нагадаю, саме для таких). Це не наближає до японської, як сподіваються розробники нових транскрипцій, а віддаляє.
Ще аргумент, який часто наводять у полеміці: японці не впізнаю́ть слів рідної мови, прочитаних за традиційною транскрипцією, зате впізнають у новій. Психолінгвістика підказує, що експериментатори (які вивчали японську, живуть у Японії, систематично слухають японську, наприклад, у мультфільмах) спотворюють українську вимову, аби це нагадувало японську більше (чи, навпаки, менше), причому самі цього не усвідомлюють. Респонденти ж орієнтуються ще й на невербальні сигнали. Тож такий експеримент не має сенсу й зацікавлення не викликає. Міг би — якби японські слова начитували українці, що не знають японської мови та майже не чули, як вона звучить, а японці прослуховували записи «всліпу».
3. Нова транскрипція: провокує помилки
Змінена транскрипція призвела до поширення типових помилок на письмі в тих, хто не вивчав японської мови.
Справді, чому так багато сучасних текстів, де відповідні японські слова написані через и/у/а/о (топоніми Фукушима, чаною, шоґун тощо)? Можливо, автори перейшли на українську недавно. Їм видається, ніби і неодмінно пом’якшує попередню приголосну, а там, де пом’якшення немає, треба ставити и: адже так у російській (їхній рідній мові або першій для білінгвів серед них), де такі властивості мають «и — ы». Вони й пишуть и скрізь, де чують непом’якшений шиплячий (нагадаю, саме так вимовляють носії української, які не знають японської й не підганяють під неї українську). Ба навіть коли японські слова вони взнали з текстів, під час писання неприродні сполучення літер на кшталт шя, чю чи джі не викликаються з пам’яті, а замінюються звичними ша, чу, джи.
Традиційна транскрипція таких помилок не провокує, і якщо врешті-решт вона залишиться як єдина нормативна, питання зніметься, а помилки з часом зникнуть. Коли ж реформовані транскрипції не відімруть, тобто японські слова й далі писатимуть українською з шиплячими, то, ймовірніше, не шиплячі пом’якшаться, а навпаки, написання через и/а/у/е стане нормою. Ось чергова цитата зі статті Ореста Друля:
«Через шість поколінь, десь у середині XVI століття, процес злиття завершився і в центральній Україні. В аспекті нашої розвідки важливим наслідком цього процесу став той факт, що у всіх раніше запозичених словах зник звук [i], трансформувавшись у [ɪ], – тобто стару кириличну літеру и, якою раніше позначали іншомовний i, почали вимовляти так, як ми її читаємо нині».
