Коротко про японські слова українською мовою

Японська література — одна з найпотужніших у світі. Японські видавництва випускають щороку десятки тисяч назв художніх книжок мільйонними накладами. Твори класиків перевидають десятиріччями, тиражі сягають подеколи сотень мільйонів.

При цьому художній переклад з японської в Україні ледь животіє. З класиків ХХ сторіччя перекладено вкрай мало: кілька авторів, та й тих по кілька книжок чи й по одній. Сучасна література представлена систематично хіба що Харукі Муракамі. Перекладачів можна перелічити на пальцях. Наймолодші з тих, хто переклав більш як одну-дві книжки, давно розміняли сьомий десяток. Абсолютним рекордсменом у випуску японської художньої літератури є видавництво «Фоліо». Антології стародавньої поезії в перекладі Івана Бондаренка друкувало видавництво Дмитра Бураго. Не надто активно долучилися «Кальварія», «Богдан», «Піраміда», «А-ба-ба-га-ла-ма-га» та інші.

На додачу, українських цінителів японської літератури дезорієнтує, а ймовірно, і дратує те, що в цих нечисленних книжках японські слова пишуть українською по-різному.

В Україні існує рівнобіжно кілька варіантів транскрипції японських слів. Традиційний відображений у нормативному документі Мінекоресурсів 2006 року «Газетир (покажчик) географічних назв». Газетир зафіксував транскрипцію, вживану скрізь, а не лише в топонімах. Досить довго її підтримував КНУ ім. Шевченка (Іван Бондаренко). Саме цю транскрипцію ви знайдете в абсолютній більшості перекладів японських літературних творів, опублікованих в останні тридцять років, японсько-українських словниках тощо.

Проте згаданий документ не імперативний, тому паралельно з традиційною транскрипцією були розроблені пропозиції її реформування. За винятком дрібниць технічного характеру, як-от позначення довгих голосних двокрапкою, макроном чи подвоєнням українських голосних, або вживання «і» чи «й» у дифтонгах, пропозиції зводилися до відмови від подібності української транскрипції до російської (Поліванова) на користь подібності до англійської (Хепберна). Новітні реформатори, услід за Дібровою та Одинцем (1944), пропонували вживати чі/чя/чьо або замість ті/тя/тьо, писати ші/шя/шьо замість сі/ся/сьо, нарешті джі/джя/джьо замість дзі/дзя/дзьо (Шпігунов та ін., Коваленко, Накадзава, Рубель, згодом і Бондаренко). Свого часу це ви́кликало жваві дискусії у Вікіпедії, які врешті вилилися в оглядову статтю. Там наведені й посилання на публікації.

Згадані варіанти транскрипції поступово впровадили ЗВО, де працювали розробники. Відповідно, в нових транскрипціях почали виходити навчальні посібники, ба навіть художні переклади. Видавали їх ті ж «Фоліо» і видавництво Дмитра Бураго, а також «Либідь», «Сафран», «Морфеус» тощо.

З особливим ентузіазмом підтримали транскрипцію з «ші/чі» перекладачі японських коміксів «манга». Наскільки мені відомо, цей рух починався з самодіяльних перекладів з англійської мови, тож «шікання» й «чікання» на англійський копил переглядачі коміксів, які на момент появи перших українських перекладів уже встигли надивитися їх із перекладом англійською, сприйняли, наче щось природне.

Можливо, доречно нагадати, що м’які можуть бути лише деякі українські приголосні (цікавих відсилаю до історичного правопису, де була літера «ї» в позиціях нинішнього «і»). Зокрема, шиплячі м’якими перед «і» не стають (хоча й пом’якшуються), тому носій української мови сполучення «ші» вимовить досить твердо, з голосним, ближчим до російського «ы», без японської палаталізації приголосного.

Осібно стоїть пропозиція Федоришина: замінити лише ті/тя/тьо на ці/ця/цьо. Ця транскрипція використовується у Львові, де він викладав, а також у його перекладах (наприклад, «Сплячі красуні» Кавабати, видавництво «ЛА Піраміда»). Цікаво, що один з реформаторів зазначає в статті, що логіку Федоришина не розуміє. Я ж розумію: в діалекті, поширеному в його краях, є палаталізовані приголосні, трохи схожі на японські. На письмі вони позначаються літерами «с» і «ц».

Я не бачу вагомих підстав і не маю наміру щось міняти в тому, як пишу сорок років. Єдиний виняток я зробив для літери «ґ», та й то не без коливань, зважаючи на природну тенденцію зникнення відповідного звука в українській мові. Ось іще деякі міркування.

У жодній з вивчених мною праць українських авторів на тему японської фонетики не використана сучасна наукова методика. Фонетика починається з запису спектрограм, продовжується визначенням об’єктивних параметрів, які вможливлюють розрізнення звуків, вимагає обчислень для обґрунтування тверджень про подібність чи відмінність тощо. В опублікованих працях цього нема, все зводиться до розмов про формування звуків у мовному апараті. Я досить довго працював дослідником під керівництвом голови методичної ради факультету, щоб знати: методична безпорадність зводить нанівець спроби доведення висунутих авторами тез.

Оскільки я навчений, що критика має супроводжуватися пропозицією способу усунення недоліків, насамкінець наведу міркування з цього приводу. Найперше, довести, що впорядкування дасть корисний ефект. Коли це доведено, провести дослідження, неодмінно на основі сучасної методики. Відповідні фахівці в Україні є. Один з них — провідний фонетист найсучаснішої системи комп’ютерного розпізнавання української мови. За результатами прийняти документ, на взірець нормативів транскрибування слів європейських мов. Довести його до всіх причетних для відома й дотримання.

15 думки про “Коротко про японські слова українською мовою”

    1. Ігор Дубінський

      Дякую, пані Олено.
      Книжка, що спонукала мене до цього допису, незабаром вийде друком. Це повість Дзюньїтіро Танідзакі «Чорне біле», видавництво «Астролябія».

      1. маю питання до пана перекладача як японіст. якщо ви японський склад ち транскрибуєте як “ті”, тоді як ви транскрибуєте японське ティ так, щоб було видно різницю?
        Те саме стосується і し і スィ

        1. Ігор Дубінський

          Пані Ірино, вітаю й зичу успіхів у японізмі!
          Такі сполучення літер є лише в чужомовних (неяпонських) словах, тому напишу відповідне слово, як заведено в нас.

  1. Нарешті хтось згадав про твердість українських шиплячих!!!
    Цякання ж перегукується з традицією передачі польської мови (з “білоруським акцентом”).

    1. Ігор Дубінський

      Дякую за коментар.
      Як ви, певно, здогадуєтеся, про це знав, бо вчився мови в 50-х роках минулого сторіччя, коли українська з еталонною вимовою лунала з кожної праски.
      Поки мене не чіпали, не писав, бо навіщо.
      А ваші дописи читаю, не сумнвайтеся.
      Зичу успіхів!

  2. Мацуда

    Пане, аргумент, “я використовою поліванівщину 40 років” бо і так піде працює хіба для Вовочки із тридев’ятого царства із совкового мультфільма, а не для шанованого перекладача.

    Про літеру ґ і “природнє” її зникнення я уже мовчу, що було природнього у політиці знищення та зросійщеня української мови?
    Що нормального у тому аби просувати совкову традицію застосування поліванівщини у той час коли українська мова та культура і досі під загрозою.
    Сумно що такі люди як ви не вміють змінюватися і продовжують просувати застарілі совкові методи і далі в переклади українською бо так прийнято.

    Сподіваюся що таких жителів УРСР не залишиться в українському перекладі

    1. Ігор Дубінський

      Не бачу ні обґрунтування, ані пропозицій, самі лише гасла, що мавпують совдепівські — не дуже вміло. Таке я не обговорюю, прошу триматися від мене подалі.
      Мацуда — це ваше справжнє прізвище?

      1. Мацуда

        Ну, ви ж блог написали, ось вам і коментар.
        Думка теж японіста, із освітою японіста отриманою у незалежній Україні. Існують декілька систем розроблених японістами українцями для засобів української мови, чому потрібно мавпувати Поліванова який покладався на російську мову?Просто тому що так звикли?
        Ну так скоро ви залишитеся без роботи і замовлень, бо читачі не захочуть читати ваші переклади із кальками із російської от і все.
        Успіхів

        1. Євгеній

          Шановний пане Ігорю!
          Мені прикро бачити, що в Україні все ще є “спеціалісти”, що використовують радянську/російську систему поліванова або похідні від неї, ще й так сильно захищають. Особливо в час, коли стрімко розвивається популяризація японського контенту. Зараз існує система Коваленка, яка найкраще передає японсько-українську транскрипцію.
          Складається враження, що Ви вивчали японську мову тільки по радянським/російським посібникам та ніколи не чули вживу.
          До речі, на скільки твердо Ви вимовите “шість”?

          1. Ігор Дубінський

            Шановний пане Євгенію!
            Ймовірно, ви не завважили, що вживана мною транскрипція на сьогодні єдина, впроваджена чинним в Україні документом, хоч і не імперативним. Певна річ, майже всі художні переклади видані саме з такою.
            “Система Коваленка” — це, я так розумію, з макронами над голосними. Чому, на вашу думку, українці мають розуміти відсутній в нашому письмі діакритичний знак?
            Прикрість вашу розумію. Вам не довго потерпати: мені вже 68, а я серед цього гурту наймолодший. Туркова давно нема, Федоришина не чути, Дзюб, дай боже здоровля, після завершеної у 88 років “Повісті про Гендзі” не знаю, чи щось іще перекладає. Тішуся, що принаймні його ніхто з оцих комсомольців не чіпав.

  3. Євгеній

    Шановний пане Ігорю!
    Я звичайно зауважив, яку систему Ви використовуєте. Тому, прошу надати документ, що засвідчує, що вона єдина, яка впроваджена.
    В системі Коваленка використовуються ненависні Вам пом’якшені шиплячі та звук “ґ”. Щодо макронів, то вони використовуються в науковій та навчальній літературі.
    Я також тішусь, що ви не чіпаєте старих людей.
    Щодо Вашого вивчення японської, Ви чули її вживу?
    І Ви так і не відповіли на питання, на скільки твердо Ви вимовите “шість”?

    1. Ігор Дубінський

      Шановний пане Євгенію!
      Було б цікаво почитати ваші художні переклади, адже дипломовані японісти перекладають небагато, та й є в мене до їхніх текстів деякі претензії. Скажімо, одній з перекладачок, що вперше опублікувалася зовсім недавно, я читав лекції понад чверть сторіччя тому, коли вона буле першокурсницею, та, очевидно, не все вона засвоїла. Мабуть, погано я старався.
      Тепер до ваших запитань.
      Документ можна скачати тут:
      https://chtyvo.org.ua/authors/Minekoresursiv_Ukrainy/Hazetyr_pokazhchyk_heohrafichnykh_nazv_svitu/
      Ще раз: він не має імперативного характеру, але офіційним є. За аналогією з географічними назвами транскрибуються всі японські слова, адже іншого офіційного джерела однаково немає.
      Далі. В науковій і навчальній літературі може вживатися будь-що. Ми ж обговорюємо художню літературу, де ніяких химерних позначок не має бути (“практична транскрипція”). Так що згадка про Коваленка недоречна.
      Дивно, що ви змішуєте звук і літеру “ґ”. Наскільки я пам’ятаю з курсу загального мовознавства, звук цей потроху зникає — це природний процес, так зникло чимало інших. Проти літери я нічого не маю: я писав, що застосовую, відколи її повернули а абетку. Я радий, що дітям у школі не доводиться більше вчити віршика про ґедзя на ґанку, що його вчила ще моя донька.
      З японцями я працював як усний перекладач, скажімо, на шеф-монтажі, можливо, до вашого народження. Звісно, в останні тридцять років цього нема, не певен навіть, чи дипломовані японісти знають, що то є шеф-монтаж.
      Нарешті, моя вимова може здатися дещо старомодною, що мене не обходить, якось уже доживу з нею. Тож я й справді вимовляю пом’якшені шипливі твердіше від тих, хто вчився говорити українською порівняно недавно — хтось за віком, чимало хто з коньюнктурних міркувань. Останнім не пощастило, бо гарна вимова лунає нині куді рідше, як шістдесят п’ять років тому.
      Перш ніж щось іще тут писати, пригадайте, будь ласка, чим закінчується вірш Льюїса Керола “Ти старий, любий діду”.

      1. Євгеній

        Шановний пане Ігорю!
        Прикро, що для перекладу Ви використовуєте науковий довідник за 2006 рік. Прикро, що Ви, як перекладач, не оновлюєте свої знання та не цікавитесь змінами.
        Щодо макронів, то я повторюся: вони використовуються в науковій та навчальній літературі.
        Я перепрошую не звук, а літера “ґ”. До речі, в школах вчать цю літеру. Я радий, що літеру “ґ” повернули ще 1990 році, адже вона притаманна українській мові.
        Щодо перекладачки, то це добре, що вона не все засвоїла від Вас.
        Мені шкода, що Ви живете радянським минулим. Мені шкода, що Ви намагаєтесь знищити українську мову, навіть в перекладах. Мені шкода японців, що з Вами працювали.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Прокрутити вгору