«Палай, мечу!» — один з найвідоміших романів Рьотаро Сіби, майстра історичної белетристики. В Японії його читають мільйони й перевидають десятиріччями (в мене сто двадцять друге видання). Це не суха реконструкція подій, а жива, пристрасна розповідь про одного з командирів Сінсенґумі, загону самураїв, які трималися до останнього, коли їхній світ уже відійшов у минуле.
Це книга не тільки й не стільки про драму епохи. Вона про особисте, болісне, вперте прагнення жити гідно навіть на тлі неминучої поразки. Український читач матиме змогу інакше глянути на чужу, але в чомусь близьку нам цивілізацію: у романі він побачить теми втрати світу, який був, і боротьби за гідність у безвиході.
Роман «Палай, мечу!» розгортається в один із найбурхливіших періодів японської історії — Бакумацу (幕末), епоху занепаду й завершення правління сьоґунів. Щоб краще зрозуміти внутрішню напругу доби й драму героїв, варто озирнутися на те, якою була Японія до початку змін — і чому зміни стали не просто політичним переворотом, а докорінним зламом світогляду.
Частина 1. Бакумацу: епоха зламу
Сталість, ізоляція, соціальна ієрархія
З 1603 року в Японії правив сьоґунат (幕府, бакуфу), формально — військова адміністрація на чолі з представниками династії Токуґава, що встановила мир після століття міжусобних війн. Сьоґунат тримався понад двісті п’ятдесят років. Столиця сьоґуна, військового правителя, була в Едо (сучасне Токіо), тоді як імператор у Кіото був символічною постаттю. Країна ділілася на володіння князів-даймьо, підпорядкованих центральній владі.
Зовні все виглядало стало: Японія жила в умовах замкненості від іноземців (鎖国, сакоку) та майже не підтримувала зв’язків із Заходом. Соціальний устрій був чітко впорядкований: кожен з чотирьох станів — самураї, селяни, ремісники, купці —мав своє місце й функції. Самураї втратили роль професійних військовиків, хоч за інерцією і вдосконалювалися у старовинних бойових мистецтвах, але зберігали привілейований статус, живучи на доходи від земель, пожалуваних володарем в обмін на беззастережну вірність.
Застій, що неминуче настав, був непомітний зсередини, тож устрій видавався вічним. Тим більший був удар, коли він захитався.
«Відкриття Японії» експедиціями з Заходу
Неприємності прийшли ззовні. У 1853 році до берегів Японії прибула ескадра американського комодора Метью Перрі. Японію змушували відкрити порти для торгівлі. Рік потому, після коротких перемовин і демонстрації сили, була підписана Канаґавська угода — перша в низці нерівноправних договорів із західними державами.
В Японії здійнялася хвиля обурення. Частина самураїв і інтелектуалів вважала, що сьоґун їх зрадив. Це збіглося з хитанням старого суспільного ладу: економіка змінювалася, гроші зосереджувалися в руках торговців, розросталася міська культура, а в ній з’являлися ідеї про націю, модернізацію, гідність, несхожі на традиційні.
Японія втрачала рівновагу, й тоді на сцену вийшли ті, кого ми зустрінемо в романі — озброєні люди без ясного статусу, але з чітким почуттям місії.
Імператор і сьоґун, два центри влади
ТипографО программеВеб-сервисНастройки
Ще кілька десятиліть тому це здавалося б немислимим: влада сьоґуна слабшала. Дедалі більше політиків, інтелектуалів, самураїв схилялися до повернення імператорові повноти влади. Гасло «імператорові — шана, чужоземців — геть» (尊皇攘夷, сонно дзьої) стало ідеологічною зброєю революціонерів.
Імператор став символом, навколо якого точилася боротьба кланів. Спалахнула громадянська війна — протистояння між вірними Токуґаві даймьо та союзом південно-західних князівств, проводарі яких прагнули оновити Японію під імператорським прапором.
Сінсенґумі, створений як невеликий загін для підтримання в Кіото порядку (як його розумів уряд сьоґуна), став найвідомішим бойовим підрозділом у війні. Прибічники сьоґуна програли — але в історії перемога не завжди діставалася найкращим.
Реформатори й ретрогради, герої і зрадники
Самі японці говорили згодом про Бакумацу як про добу, коли «героїв і зрадників не розрізнити». Вірні імператору руйнували багатовіковий лад; прибічники сьоґуна прагнули зберегти незалежність і гідність Японії. Багато хто боровся, не зважаючи на гасла й заявлені цілі, — за честь.
То була епоха вибору з двох крайнощів, і саме це приваблює Рьотаро Сібу. Головний герой Тосідзо Хідзіката — не лицар без страху й докору, а людина в конфлікті з новим часом. Він — самурай, який не відступив, хоч бачив, що світ навколо змінюється, причому незворотно.
Тут і виникає глибоке протиставлення: вкорінена в традиціях етика проти оновлення як реальності. Боротьба минулого з майбутнім в Японії стала моральною драмою. Японська культура переживала її особливо гостро. Й донині її знову і знову переосмислюють в літературі, театрі й кіно.
Кінець бакуфу: історичний і символічний сенс
Бакумацу буквально означає завершення бакуфу, правління військової адміністрації сьоґуна. Але це значно більше, ніж просто зміна уряду чи суспільного ладу. Це злам цілого світу, заснованого на ієрархії, відданості, ритуалі, повільному плині часу.
Для самураїв, зокрема для Тосідзо Хідзікати, цей злам означав не лише кінець звичного устрою, а й занепад смислів. Самурайський кодекс, поняття про честь, служіння, смерть — усе це втратило очевидність і потребувало переосмислення.
Отже, Бакумацу — не просто чергова доба японській історії. Це границя — особистісна, історична, етична, — і саме вона є сценою, на якій розгортається роман «Палай, мечу!».
P.S. Всесвіт Сінсенґумі
З роману Рьотаро Сіби почалося творення «Всесвіту Сінсенґумі»: кінофільми й серіали, манґа й аніме, туристичні пам’ятки й маршрути паломництва.
Ось, наприклад, пародійна манґа про те, як у Сінсенґумі допомагали видавати еротичну манґу.
… У закладі Ікеди зібралися двадцятеро безначальних художників (нині їх назвали б фрилансерами), які завжди порушують строки. Їх треба схопити, щоб еротична манґа виходила безперебійно. Почесну місію доручено загонові Сінсенґумі. Тільки щось пішло не так…
— Окіто, ти що, всіх порубав?
— Так, ми ж не поліцаї, які не носять мечів! Збирачі рукописів із Сінсенґумі б’ють насмерть. Але ж ми маємо штатних художників?
— Хідзіката давно змусив їх зробити харакірі!
… Довелося вдастися до власних віршів Тосідзо Хідзікати. Успіх нового тому еротичної манґи був надзвичайний!
До речі, вірші Тосідзо Хідзікати будуть і в романі.
Головна ілюстрація: Реклама серіалу NHK Сінсенґумі 2004 р.
Далі буде: Сінсенґумі та його командир
