Мусасі Міямото

Яких іще самураїв вам бракує?

У 1963 році в Японії вперше вийшов на екрани телесеріал за мотивами історичних романів «Велика ріка». Відтоді щонеділі японці дивляться чергову серію.

Історична проза виходить у Японії накладами в десятки мільйонів. Українською не перекладено нічого, і це я сподіваюся змінити. Згадані далі письменники, а ще Ясусі Іноуе, Рьотаро Сіба, Сюґоро Ямамото та інші мають посісти гідне місце поруч із Александром Дюма, Генриком Сенкевичем і Вальтером Скоттом.

Дозволю собі припустити, що найвідоміший японський історичний роман — «Мусасі Міямото» Ейдзі Йосікави. В ньому батальні сцени гармонійно поєднані з філософськими роздумами, головний герой, дикуватий і неотесаний забіяка на початку, набуває освіти, долучається до ідеалів буддизму і засад самурайського кодексу честі бусідо. Японці, певна річ, хотіли б, щоби й заморські варвари бачили самураїв шляхетними та едукованими. Тому свого часу профінансували переклад роману англійською. Щоправда, філософію американські перекладачі нещадно обрізали, й саме цей варіант пішов гуляти світом — німці, французи й росіяни в оригінал не зазирали, а перекладали з англійського перекладу. Ті, хто полюбляє японські фільми, імовірно, бачили трилогію або ж якийсь із серіалів за мотивами «Мусасі».

Міямото — персонаж історичний. Він і правді мав непогану освіту, був не лише фехтмейстером, а й художником, каліграфом, скульптором, письменником. Брав участь у десятку битв, коли ж настав мир, освоїв нову професію — пішов працювати на будівництво, а оскільки робити щось погано в нього заведено не було, то невдовзі доріс до виконроба.

Але це лише один із трьох цікавих особисто мені стереотипів самурая. Його вдача відображає зміну історичної доби: Міямото належить до часів об’єднання Японії під проводом сьоґунів роду Токуґава. Рюноске Цукуе, головний герой 41 роману з серії «Перевал Великого Бодхісатви» Кайдзана Накадзато, виведений в часи занепаду та близького кінця сьоґунату, фактичного самурайського правління при номінальному імператорі.

Накадзато популярний в Японії, проте за кордоном більш відома екранізація. Його Рюноске — неперевершений боєць, при цьому свавільний і нестримний убивця, на кшталт стихійного лиха, — тип, на мою думку, куди ближчий до реальності. Відомі джерела твердять, що шляхетні воїни, як-от герої середньовічної хроніки «Оповідь про рід Тайра», існували хіба що в уяві. Якби такий навіть з’явився, то прожив би вкрай недовго серед ворогів, які не гребують нічим.

До цих же часів занепаду сьоґунату належать і самураї третього типу, як на мене, найцікавішого й радикально відмінного від другого. По майже трьох сторіччях миру чимало самурайських родів зубожіли, жодного практичного застосування бойова майстерність не мала, та й проти вогнепальної зброї була мало чого варта. Усе, що залишалося незаможним самураям, — вправлятися й змагатися в школах фехтування, яких на той час у Японії були десятки, а то й сотні. Ну й, певна річ, інколи рубати один одного по-справжньому — за наказом старшини або через образу.

Життя вони вели нуднувате, але, й це найголовніше, гідності не втрачали. Ну, а напоказ її не виставляли, просто той, хто на неї зазіхав, залишався без голови. Такі герої оповідань Сюхея Фудзісави — Сейбей-опівнічник, Канске-жебрак, Дзіннай-догідник та інші. За мотивами цих оповідань теж поставлені кінофільми.

А ви про яких самураїв хотіли б почитати найперше?

Ілюстрація: манґа Такехіко Іноуе «Обходисвіт» (1998 – 2014) за романом Ейдзі Йосікави «Мусасі Міямото».

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Прокрутити вгору