Частина 1. Картина, що зникла
На картині лише зелені водорості, дві білі чаплі та два великих лотосових листки. А, ще дві квітки, по одній в кожній купці водоростей. Чудова робота! Шановний Дзюко згадував, що йому подарував її сьоґун Асікаґа. Справді, це один з шедеврів китайського живопису. Але ж навчитель сказав, ніби через цю картину можна осягнути сутність втіхи в невибагливості! Та скільки я не дивився, так і не зрозумів, як саме…
«Його культурним дозвіллям опікувалися батько і син Ґейамі і Соамі, які й перетворили чаювання на черговий різновид мистецтва, синкретичного за характером. Це була водночас і світська подія, коли гостям пропонували не тільки чай, але й наїдки, що подавалися в ексклюзивній китайській порцеляні, краса якої сама по собі мала бути предметом естетичної насолоди. Стіни кімнати прикрашали рідкісними картинами-сувоями, каліграфічними написами, бронзовими курильницями, вазами і тацями з ікебаною тощо…
Так чаювання стало новою формою світської розваги, яка потребувала знань у культурній царині, що дозволяло належним чином оцінювати виставлені господарем мистецькі скарби і обговорювати їх принади».
З післямови до роману «Діяріуш ченця на прозвання Просвітлення Первобутне» (автор післямови — Андрій Накорчевський)
Історія з картиною — не плід творчої фантазії Ясусі Іноуе.
Картину з чаплями й лотосами сьогун Йосімаса Асікаґа подарував Дзюко Мураті, придворному чайному майстрові, який винайшов вабі-тя, мінімалістичний стиль чаювання, і започаткував поступовий перехід від розкішного китайського до невибагливого японського керамічного посуду. Вибір був доречний: адже роботи Сюй Сі (徐熙, 886 — 975) вирізнялися стриманістю кольорів, плавністю та перетіканням форм — на відміну від другого засновника жанру «квіти і птахи», Хуан Цюаня, чиї картини, навпаки, були яскраві й деталізовані.
Так само традиційна і історія про пораду розглядати картину Сюй Сі, щоб краще усвідомлювати сутність вабі-дзукі в чаюванні, що передавалася від Дзьоо Такено до Рікю Сена, а від нього — до Орібе Фурути.
Від Дзюко картина потрапила до Ґендзабуро Мацуї та зберігалася в родині Мацуя як родовий скарб. Згодом нею милувалися сьогуни династії Токуґава й навіть імператор Рейґен (1654 — 1732). А в часи Бакумацу, занепаду сьогунату, картину перевезли в Осаку: вона, начебто, потрапила до родини Сімадзу, проте невдовзі її слід загубився. Де вона тепер — невідомо.
Показана тут картина — копія роботи Хонньо (1778 — 1827), настоятеля монастиря Нісі-Хонґандзі й майстра живопису, поезії і чаювання.
***
Сталося це в п’ятому місяці тринадцятого року Тенсьо. На чаюванні я спитав шановного Рікю, як він розуміє поняття сукі, цебто втішність. Нині я б не насмілився поставити таке запитання. Але ж тоді мені було лише сорок! Я тільки-но відкривав для себе шлях чаювання. Тому й вискакував із запитаннями, хай навіть такими безглуздими. Тоді навчитель Рікю відповів так: «У панства Мацуя в Нарі є картина роботи Сюй Сі, на якій зображені чаплі. Ця китайська картина зажила слави однієї з найкращих у світі. Зрозумієте її — і вам відкриється сутність утіхи в невибагливості. Але спершу роздивіться як слід». Наступного ж дня я сів на коня і поїхав у Нару подивитися на картину з чаплями. Ви ж її бачили, так?
На картині лише зелені водорості, дві білі чаплі та два великих лотосових листки. А, ще дві квітки, по одній в кожній купці водоростей. Чудова робота! Шановний Дзюко згадував, що йому подарував її сьоґун Асікаґа. Справді, це один з шедеврів китайського живопису. Але ж навчитель сказав, ніби через цю картину можна осягнути сутність втіхи в невибагливості! Та скільки я не дивився, так і не зрозумів, як саме…
Нещодавно мені випала ще одна нагода побачити цю картину, вперше за двадцять років. До мене звернулися по пораду: як краще полагодити пошкоджену підоснову. Тож я повісив картину тут. І раптом зрозумів, що мав на увазі шановний Рікю! Не що намальовано, а як оформлено! Причому дивитися треба не на облямування, а на горішню частину, над облямуванням. Я ледь не просльозився. То пан Рікю говорив не про речі, а про оточення, що й створює відчуття погідної невибагливості. Так, шановний Дзюко, який підібрав облямування до чудової китайської картини, був видатний. А навчитель Рікю, який спостеріг інше, — великий. Ось же вона, сутність втіхи в невибагливості!
Головне фото: Chado, The Japanese Way of Tea by Soshitsu Sen
