Глина проти золота
Оздоблення зали й наряддя на дайсу вирізнялося неперевершеною пишністю. У токонома, саме посередині, висіла картина Юй Цзяня «Зелений клен», спереду стояв глек для чайного листя «Сорок коку», одна зі славетних речей. Навпроти праворуч висіла картина, теж пензля Юй Цзяня, «Вечірній дзвін у далекому храмі», перед нею виставили глек для чайного листя під назвою «Махрова гвоздика». Навпроти ліворуч стіну прикрашала картина «Дикі гуси спускаються на піщаний берег», того ж Юй Цзяня, глек же звався «Сосновий цвіт». Горловини глеків закривала блідо-зелена золототкана парча, обв’язана червоним шнуром.
«…для Хідейосі, який досяг вершин влади, незважаючи на нешляхетне походження, питання легітимності залишалося дуже чутливим. Військової сили і багатства було недостатньо, і він вирішує скористатися авторитетом імператорської влади, хай і символічним, але не менш важливим. В обмін на щедру фінансову допомогу імператору та найвищій придворній аристократії, які постійно відчували нестачу грошей, він в 1585 р. здобуває найвищу в країні посаду головного міністра і канцлера й отримує від імператора на знак подяки вельми престижне і вельми красномовне нове прізвище Тойотомі, яке означає «багатий васал», або «васал, що приносить багатство». Проте лише цього було замало, щоб бути насправді прийнятим в аристократичних кругах, де культурна рафінованість відігравала не меншу, а може й більшу роль, ніж фінансова спроможність. Для підвищення іміджу також і в цій царині, Хідейосі Тойотомі того ж самого 1585 р. влаштовує в імператорському палаці перше в історії чаювання, яке досі практикувалося переважно серед самураїв».
З післямови до роману «Діяріуш ченця на прозвання Просвітлення Первобутне» (автор післямови — Андрій Накорчевський)
На жаль, мені не вдалося знайти репродукції оригіналів згаданих картин Юй Цзяня — все ж таки ХІІІ сторіччя, не знаю, чи збереглися. Проте в циклі «Вісім краєвидів річок Сяо і Сян» китайські та японські художники створили безліч робіт. Ось, наприклад, альбом доби Едо, що містить копії, що їх Косін Кано (1748-1821) зробив з картин Цуненобу Кано (1636-1713), який, своєю чергою, намалював за роботами Юй Цзяня та його сучасника Му Ці.
Дехто вважає, що Юй Цзянь був передвісником імпресіонізму. Нехай як, а його картини, як і личить творам чанського монаха, чудово надаються до медитації. Або просто до споглядання, коли що дали дивишся, то більше подробиць помічаєш серед напіврозмитих об’ємів. Недарма ж його картини везли в Японію майбутні дзен-буддійські напутники, навчені в Китаї.
На картині Юй Цзяня є ще вірш
| 点点随群旧処棲、 | Кругом збиваються зграї, покинувши болота. |
| 蓼花芦葉暗長堤。 | Гірчак ще квітом буяє, темніють очерета. |
| 天寒水冷難成宿、 | Та зимна й вода, й земля, і як їм ніч перебуть? |
| 猶自依依怨別離 | Тужливо гуси квилять, зволікають братися в путь. |
Джерело: https://www.slideshare.net/slideshow/ss-7948033/7948033
А це музична п’єса для ґуцінь («старовинної цитри») під тією ж назвою. Виконує Ґуан Пінху.
* * *
Хочу згадати ще одне чаювальне зібрання, теж гойне, як полюбляв правитель Хідейосі. Присвячувалося воно Новому року й відбулося в тому ж Осацькому Замку третього дня першого місяця п’ятнадцятого року доби Тенсьо, трохи більш як за два роки після двох чаювальних зібрань у десятому місяці дванадцятого року.
Крім Нового року, була ще одна оказія: на зібранні вшановували майстра чаювання Сотана Камію. Якщо не помиляюся, він прибув до Кіото з Хакати за місяць-півтора до того. Цього разу на чаювання запросили князів, повітових правителів, міських голів.
Проводили зібрання навчитель Рікю, пан Сому Ямаока та пан Сокю. Оздоблення зали й наряддя на дайсу вирізнялося неперевершеною пишністю.
У токонома, саме посередині, висіла картина Юй Цзяня «Зелений клен», спереду стояв глек для чайного листя «Сорок коку», одна зі славетних речей. Навпроти праворуч висіла картина, теж пензля Юй Цзяня, «Вечірній дзвін у далекому храмі», перед нею виставили глек для чайного листя під назвою «Махрова гвоздика». Навпроти ліворуч стіну прикрашала картина «Дикі гуси спускаються на піщаний берег» , того ж Юй Цзяня, глек же звався «Сосновий цвіт». Горловини глеків закривала блідо-зелена золототкана парча, обв’язана червоним шнуром.
Не поступалося оздобам і чаювальне наряддя. На дайсу біля кожного з трьох майстрів чаювання розташувалися незрівнянні реліквії. Перед ними найбільш високопоставлені гості мали почуватися мізерними.
(Діяріуш ченця на прозвання Просвітлення Первобутне)
* * *
Рікю такий антураж був не потрібен. Навпаки, він звів невибагливість у ранг головної засади, впровадив до чаювання просте глиняне наряддя місцевих ремісників і спорудив кілька нарочито скромних чаювальних прихатків і покоїв.
