Що сказати студентам,

коли сам був студентом пів сторіччя тому

Років десять мене вразили порожні погляди студентів у Київському університеті. Не знаю, може, я говорив щось не те — жодних запитань ніхто з двох десятків новоспечених бакалаврів не поставив. А може, їх не цікавив переклад.

Нинішній Львівський університет — втішна протилежність: я бачив в аудиторії живі очі, хоч несподівано для себе проговорив мало не дві години. Мені прислали заздалегідь деякі запитання, тож я вже знав, про що говорити; деякі постали в ході зустрічі.

Я не претендував на те, щоб ділитися досвідом, бо набував його за принципово інших обставин. Натомість деякими міркуваннями чи рецептами з теорії і власної практики поділився в сподіванні, що вони стануть у пригоді тим небагатьом, які не приймуть моєї щирої поради не ставати перекладачами.

Вперше відчув практичну користь писання блогу: відповіді десь на половину запитань знайшлися в дописах — посилання я здебільшого навів. Всі запитання і конспект відповідей є у долученому файлі PDF. Буду радий, якщо комусь стане в пригоді чи заохотить до подальших запитань. Я відповідаю завжди, хоч і подеколи не дуже оперативно.

Як і де знайти себе

Кваліфікованих перекладачів з японської все ще бракує. Я знаю чимало випадків, коли на переговори запрошують перекладачів з англійської, японці ж змушені говорити чужою мовою; коли книжки японських письменників видають у перекладах з англійської або російської; коли техдокументацію перекладають не з оригіналу, а теж з англійського перекладу. Тобто є куди рости.

А все ж я б радив для кар’єри не пов’язані з перекладом справи: навчитися чогось корисного, іноземні мови використовувати як інструмент, щоб жити у відповідній країні або працювати в компанії з цієї країни.

Технічний переклад може бути перспективний на якийсь час, якщо чутки про майбутні плани Японії стосовно України — правда. Починати варто з письмового перекладу. Вибрати якусь галузь і освоїти технічний бік предмета. Далі освоювати інші галузі, найпростіше, спершу суміжні. Коли почуватиметеся впевнено, можна спробувати усний у найкраще знайомій сфері.

Усний синхронний як окремий вид перекладу — років десять тому в парі японська-українська синхроністів не було; тепер, начебто, є двоє чи троє. Ймовірно, найбільший попит буде в державному секторі.

Художній переклад. За художній переклад гідно не платять — і не будуть. Тому спершу треба знайти справу, яка прогодує, але не забиратиме весь час (10–20 годин на тиждень). Слави тут теж не здобути, див. далі про «непомічений» бум перекладу.

Переклад як технологічний процес

Це запитання стосувалося художнього перекладу. Не казав цього студентам, але щиро здивований тим, що він якраз найбільше їх і цікавить. А може, викладачі, які організовували захід, представили їм мене саме як перекладача художньої літератури.

Отже є три етапи, й переклад лише один з них.

1. Перекладацький аналіз

Перше ніж братися за переклад, слід визначити такі характеристики:

• автор, його місце в японській і світовій літературі
• твір, його місце в творчості автора, японській і світовій літературі; на кого в першу чергу розрахований
• аналіз персонажів (до якого стану й культурного шару належать, як характеризуються з літературознавчого погляду; які особливості мови мають)
• властивості тексту (насиченість/щільність; прагматична інформація; синтаксис
• емоційна інформація + авторський стиль + лексичні засоби вираження;
• образність; естетична інформація
• комунікативна інформація + засоби її вираження

2. Власне переклад

Найкраще перекладти, маючи певне уявлення про положення теорії. Майже все, що прислужиться практиці з загальної теорії перекладу, — це рівні еквівалентності та перекладацькі трансформації.

Рівні еквівалентності (більше тут — «Про діалоги»)

Перекладацькі трансформації (виводяться з логічних відношень)

3. Саморедагування

• Відповідність мови перекладу літературній нормі
• [Не]однорідність стилю/лексикону
• Надмірне слідування синтаксичним і лексичним конструкціям орігиналу, не притаманним українській мові
• Перевантаженість займенниками
• [Не]узгодженість відмінків, часів, чисел — більше тут
• Звучання (повторення складів чи звуків, пароніми й тавтологія, випадкові рими — більше тут

Тому, як удосконалити свій переклад, присвячена ціла низка дописів.

Ймовірно, студенти читають книжки, видані недавно, бо одне з запитань було «Як удосконалити вкраїнську мову для перекладу?». Тут я вдягнув кашкета капітана Очевидності й порадив читати добрі книжки й уникати поганих. В плані ж художнього перекладу — знаходити близьких за стилем і мовою українських письменників і орієнтуватися на них, а також не шкодувати сил і часу на саморедагування і викорінення помилок, що трапляються найчастіше.

«Технічні» труднощі перекладу

Найцікавіші для мене були запитання, сказати б, «технічні».

1. Труднощі перекладу на моєму досвіді

Форми ввічливості. В японській мові як граматичні, так і лексичні; в українській майже повністю лексичні. Це знадобилося в перекладі історичних романів.

Сценічна мова. Освоїти її закони дуже допоміг свого часу режисер. Він наголошував на зручності вимови та прив’язку реплік як у діалогах, так і в монологах. До цього я додав лаконічність: японська мова питомо довша, але й говорять японці мало не вдвічі швидше.

Підтекст, «заплутаність»

Порада відповідала теорії: орієнтуватися на порівняльну «норму заплутаності» японською та українською мовами й діяти відповідно. Дуже важливий складник — ерудиція, адже треба розпізнавати немарковані цитати, алюзії тощо. Заплутаність може бути й відносна, бо в українських читачів фонові знання відмінні від японців. Це мають компенсувати післямова й примітки.

2. Реалії, гра слів тощо

• Стосовно реалій я нічого не додав до відомих положень теорії. Просто дав на слайді схему й порадив книжки.
• Гра слів: так само. Теорія каже, що треба зважати на те, як співвідноситься щільність гри слів у японській з середньою, і відтворювати це в перекладі, а не конче намагатися вжити каламбур саме там, де він в оригіналі.

3. Деталі, відображені в японській мові графікою

Дуже цікаве запитання, адже система письма зовсім не така, як у європейських мовах. Де з чим я вже мав справу, про це й розповів.

• В Місіми більше середнього нетипових ієрогліфів — я передавав це вибором менш уживаних синонімів
• Танідзакі («Ключ»): чоловік пише в щоденнику абеткою катакана, жінка — абеткою хіраґана
• Юмено: «авторські» чотиризнакові сполучення — слова латинського й грецького походження

4. Передача діалектів

Усе придумано до нас, але є варіанти.

• Якщо діалект — ознака «низів суспільства», його передають просторіччям; в українській можна вжити «суржик», але треба розуміти, що під Києвом він не такий, як під Львовом, а нині не такий, як п’ятдесят років тому
• Якщо це характеристика культурної людини, я порадив синтетичний діалект з урахуванням конкретних особливостей (як зробив у перекладі «Ламаного хреста»), хоч це і найскладніший розв’язок
• Передавати одним з діалектів української мови — може вийти цікаво, але мені не імпонує, бо майже завжди створює хибне враження

Переклади з японської в останні роки

• Ми бачимо справжній «бум» — кільканадцять нових публікацій (не передруків старих перекладів) за три роки, й це не Харукі Муракамі
• Реакції практично немає, критика мовчить, з книжкових блогерів відгукується лише Оксана Пронько («Русалка літературна»). Як на мене, це відображає традиційну «екзотизацію» Японії. Цю літературу просто не сприймають як світову. Подібне вже було в США п’ятдесят років тому
• Якість, на жаль, залишає бажати кращого: багато перекладів невмілих, з типовими для початківців помилками. Начитана людина здивується: невже японські класики такі, адже це зовсім безпорадні тексти…

Під час розмови у Львові я ще знав, що в 2026 р. Японський фонд виділив гранти аж на п’ять перекладів українською (в попередні роки — один-два). Більше, шість, на всю Європу лише в Італії, але там давня й сильна перекладацька школа, є кілька перекладачів, кожен з яких видав по кількадесят книжок.

Про Італію буде окремий допис у серії про японську літературу в світі.

Завантажити файл PDF