Як японські коти завойовують світ
Чому коти такі популярні в японській літературі? Що означають коти в житті письменників? Як японська література про котів підкорює світ? Про це Фабйола Пальмері з Італії написала цілу книжку, назву якої я виніс у заголовок.
Це мій черговий допис про японську літературу як її бачать і перекладають у різних країнах, де я викладаю зміст статей, книжок та інших матеріалів, що видалися мені цікавими. А на завершення напишу вже сам про стан перекладу художньої прози з японської в Україні.
Кіт і пензель
Є в японській слово некобунґаку (猫文学) — котолітература: в красному письменстві кіт посідає почесне місце. Десять мільйонів котів живуть у японських домівках; пропорційно й на сторінках книжок.
Все почалося 1905 року. Викладач англійської літератури Нацуме щойно повернувся з Лондона, де провів чи не найгірші роки життя, всадовив на коліна кота — і написав перше речення роману: «Я — ваш покірний слуга кіт, просто кіт, без імені». Авжеж, імені кіт не мав. Натомість мав гострий розум, іронічний погляд і повну свободу казати все, чого людина соромиться, та дивитися на людство без сорому й без пієтету. Роман мав шалений успіх. Сосекі кинув викладання й став письменником.
Минуло сторіччя, а рецепт залишився. Харукі Муракамі підбирає кошеня біля гуртожитку — і відкриває, що кіт надається до прози якнайкраще, наприклад, у «Кафці на пляжі» старий Наката може поговорити по-людськи хіба що з кішкою. Ґенкі Кавамура, молодий кінопродюсер, пише перший роман — кіт Капуста опиняється в центрі роздумів про сенс існування. Макото Сінкай, майбутній «новий Міядзакі», знімає мультфільм про кота, що закохується в дівчину, яка його підібрала — і з цієї крихітної роботи виростає кар’єра.
У фольклорі кіт більше ніж тварина: він перетворюється, чаклує, береже таємниці, живе між світами
Чому саме кіт? І чому саме в Японії?
Частково — традиція. У фольклорі кіт більше ніж тварина: він перетворюється, чаклує, береже таємниці, живе між світами. Буддійські ченці привозили котів з Китаю боронити священні тексти від мишей — а заразом переконання, що ці створіння мають доступ до недоступного людині. Перевертні бакенеко, чарівні двохвості некомата, усміхнені манекі-неко в крамницях нагромаджувалися в культурі сторіччями. Письменники черпають з цього джерела символів легко й без напруги.
А ось більш приземлене міркування. Кіт — ідеальний супутник для людини, що пише. Він мовчить, але присутній. Він не вимагає уваги, але дає тепло. Він дивиться тверезо, без ілюзій — і в погляді письменник знаходить призму, крізь яку дивиться сам. Нацуме зізнавався, що саме сидіння кота на колінах під час читання ранкової газети й підказало ідею роману. Муракамі згадував, як писав перший роман вночі, з бляшанкою пива й котом на колінах. Міцуйо Какута — що з появою кішки дізналася, що таке стосунки без слів. Кіт навчає мовчанню — а мовчання є складник письма.
Ще один, суто японський чинник: стриманість у культурі. Звичаї вимагають самоконтролю, недомовленості, обережності. Кіт дозволяє це оминути: між людиною і котом немає соціального протоколу, немає обов’язку стримуватися. Через кота можна сказати те, що людина людині не скаже. Коти в японській літературі виступають, як нині кажуть, медіаторами й фасилітаторами — між подружжям, що розпалося, між батьком і сином, між людиною і її невимовним болем.
В добу соцмереж, тривожності й самотності кіт у книжці дає те, чого бракує в житті: безумовне прийняття, тепло без маніпуляцій, присутність без вимог
Котяча хвиля
Котяча хвиля давно вийшла за межі Японських островів і набирає оберти на Заході. В добу соцмереж, тривожності й самотності кіт у книжці дає те, чого бракує в житті: безумовне прийняття, тепло без маніпуляцій, присутність без вимог. Роман Кавамури «Якщо зі світу зникнуть коти» вийшов 2012 року — і розійшовся мільйонами примірників на кільканадцяти мовах, бо поставив просте питання: що́ для тебе найцінніше в світі? Відповідь несподівана — не гроші, не слава, а кіт і пам’ять про маму.
Нарешті, риса, що пояснює масову прихильність: касова котолітература написана просто й читається без надмірних зусиль. «Щоденник мандрівного кота» Арікави, «Якщо зі світу зникнуть коти» Кавамури, «Хроніки несподіваного кохання» Морісіти — лінійні сюжети, прозора мова, виразні емоції. Це, звісно, не вся некобунґаку: дошкульна іронія і стилістичні виверти Нацуме — аж ніяк не легке читання, та й Муракамі з котами-посередниками між різними рівнями реальності й між свідомим і несвідомим теж не для читання в метро. І все ж, ось що важливо, цей жанр здебільшого приємно доступний. Для читача, якому й без книжок напруги забагато, легкість — перевага, а не недолік. Та й для перекладацької молоді принада: такі тексти природньо надаються до перших проб початківців, перш ніж останні доростуть до складніших.
Касова котолітература написана просто й читається без надмірних зусиль. Для читача, якому й без книжок напруги забагато, легкість — перевага, а не недолік
Що відбувається в Україні — і що могло б?
Некобунґаку в Україні вже чимало. «Ваш покірний слуга кіт» Нацуме в перекладі Івана Дзюба вийшов українською 1973 року, він же 2009-го переклав «Хроніку заводного птаха» Муракамі, де зникнення кота запускає весь сюжет. Роман Кавамури «Якщо зі світу зникнуть коти» вийшов українською у видавництві «Ще одну сторінку», а «Щоденник мандрівного кота» Арікави з котом-оповідачем Наною — у видавництві Artbooks 2025 року.
Чого ще немає, та, може, варто б перекласти? Наприклад «Вона та її кіт» (彼女と彼女の猫) Макото Сінкая і Нарукі Наґакави — книжку, що виросла з п’ятихвилинного мультфільму, написану ніжно й прецизійно, майже ідеальну за обсягом. «Слухай пісню вітру» (風の歌を聴け) — дебютний роман Муракамі 1979 р., написаний ночами з котом на колінах. «Життя з котами» (猫といっしょにいるだけで) Норіко Морісіти — щоденник жінки, яка у п’ятдесят відкрила для себе котів. Іронічні детективи Дзіро Акаґави з серії «Кішка на ймення Холмс» (三毛猫ホームズ)…
Чи реально видавати ці та інші книжки за нинішніх обставин? Принаймні не безнадійно. Японська проза здобуває дедалі більше прихильників. Про привабливість для перекладачів я вже згадував. Найголовніше, книжки про котів — і це не жарт — мають особливий цілющий ефект, коли людина потребує тепла й шукає простих і зрозумілих відповідей на важкі питання.
Зрештою, саме про це некобунґаку. Кіт не рятує від війни і не скасовує горе. Але лягає поруч, і в цьому є щось, для чого в жодній мові немає точного слова. Хіба що няв.
Автор головної ілюстрації: Ukiyomemes
Також використано допис https://makotobooks.com/nekobungaku/
