«Книжок про приготування чаю немає, хоч чаювання відоме з давніх давен. Треба вивчити старовинне хінське чаювальне наряддя, щодня практикувати разом з майстрами, засвоювати настанови чаювання вдень і вночі. Так і навчишся».
(З «Записок Содзі Яманоуе»)
Віконце неоздоблене (сітадзі-мадо): в чаювальному будиночку — заґратований круглий або квадратний продух у глиняній стінці.
Вінчик (тясен): призначений для збивання порошкоподібного чаю в чашці. Виготовляється з бамбука, форма і розміри можуть дещо різнитися залежно від школи.
Вітер у соснах (мацукадзе): характерний шелест, що видає чавунчик під час нагрівання води. Точніше, це звучать бульбашки між денцем і залізною пластинкою (нарі), закріпленою на невеликій відстані від денця. Саме ж словосполучення — один з символів буддизму, що символізує очищення свідомості від пилу непевного світу.
Вогнище, на якому гріють чавунчик з окропом над деревним вугіллям: вбудоване в підлогу (ро) чи переносне (фуро). Вбудоване вогнище використовується в холодну пору року (нагріває не тільки воду в чавунку, але й приміщення; гість сидить до нього ближче), переносне — в теплу (гість сидіть від нього далі).
Втішність (сукі). Одна з особливостей чаювання в дусі Рікю Сена. Полягала, зокрема, у відмові від наряддя стародавньої роботи, вишуканого, багато оздобленого на користь предметів, вибраних на власний (типово скромний) смак. Цей термін переважно використовується в сполученні з вабі, тобто невибагливістю як естетичним принципом.
Втіха в невибагливості (вабі-дзукі): принцип, сповідуваний однією з течій чаювання часів Рікю Сена, що згодом стала основною: відмова від орнаментальності, декоративності, демонстративного багатства на користь граничного спрощення, невибагливості, аскетизму, піднесених до рангу головної естетичної засади.
Гість: особа, яка відвідує чаювання і приймає чай, приготований господарем.
Глек (тяцубо): велика посудина для зберігання чайного листа, що його розтирають у ступці в порошок до збивання в чашці.
Господар: особа, яка на чаюванні готує чай, розпорядник чаювання; не обов’язково власник чаювального покою або будиночка.
Доріжка покрокова (тобіїсі): в японському саду замість суцільної доріжки вкладають пласкі камені. Щоб переступати з каменя на камінь, треба зосередитися, відповідно, це допомагає відкинути сторонні думки.
Етажерка (дайсу): має дві полички, на ній розставляють чаювальне наряддя перед початком чаювання (докладніше про різновиди етажерок).
Капшучок (сіфуку): чохол для чайниці або чашки. Робиться з тканини, з денця і двох половинок, угорі затягається декоративним шнуром.
Квіти для чаювання (тябана): композиції з живих рослин, що ії встановлюють у токонома чайного покою. Стиль тябани визначається сезоном, холодним (з одинадцятого по четвертий «лунарний» місяць, коли користуються вбудованим вогнищем ро) чи теплим (з п’ятого по десятий, коли користуються переносним вогнищем фуро). До холодного сезону найкраще надається бутон камелії, ранньою зимою додають лискуче листя японського горіха, ягоди. Квіти ставлять у вази з кераміки. В теплу пору року — гібіскус. Його майстри чаювання люблять за нетривкість: цвітіння триває лише день. Використовують плетені й бамбукові вази.
Кераміка новочасна (імаякі) — в часи Рікю Сена — кераміка тогочасної роботи, на відміну від стародавньої; найперше так звалися чашки раку, згодом ця назва поширилася на чайниці, коробочки для пахощів тощо.
Композиція камінна для омивання (цукубай): одна з оздоб чаювального саду. Центральний елемент — камінна чаша з проточною водою (тьодзубаті). Назва походить від дієслова цукубау, сидіти навпочіпки, бо для омивання рук і ополіскування роту треба присісти або вклонитися, що символізує смирення.
Краснопис (бокусекі): каліграфічний напис, оформлений як сувій для прикрашання токонома. В чаювальних покоях використовували висловлювання, що мали стосунок до дзен-буддизму, давньокитайські вірші тощо.
Ліхтар (торо): переважно кам’яний, для освітлення саду під час вечірніх або досвітніх чаювань.
Ложиця (тясяку): призначена, щоб набирати чай із чайниці, виготовляється переважно з бамбука, рідше з вишні, сливи, сосни та інших порід дерева, слонової кістки. Найвище цінують ложиці, зроблені власноруч славетними майстрами чаювання.
Майстер чаювання (тядзін): найвищий знавець, досконалий практик і ерудит в усьому, що стосується чаювального наряддя.
Підставка (футаокі): призначена для кришки чавунчика з окропом та черпачка. Може виготовлятися з бамбука, фаянсу, металу.
Підчашник (теммокудай): для встановлення чайних чашок теммоку.
Посудина для води (мідзусасі): звідси набирають холодну воду в чавунчик для кип’ятіння. Переважно керамічна, довільної форми.
Прийоми (темае): ритуалізований комплекс рухів у процесі готування чаю.
Пролаз (нідзіріґуті або куґурі): низенькі відсувні дверцята, що ведуть безпосередньо в чаювальний покій. Символізують межу між невеликим, простим і спокійним внутрішнім простором та суєтним і переповненим зовнішнім світом. Пробратися всередину через пролаз можна, лише глибоко схилившись у символічному уклоні.
Ревнитель чаювання (тяною-но моно): дещо поступається знаннями і вміннями майстрові чаювання.
Розпечатування глеків з чаєм (кутікірі): церемонія першої дегустації чаю нового врожаю, який використовують впродовж наступного року.
Славетна річ (мейбуцу): предмет чаювального наряддя, що носив ім’я і мав відповідну печатку. В більш вузькому значенні — відомий чи славетний предмет, яким користувався Рікю Сен або його найближчі учні. До Рікю до цієї категорії відносили переважно давньокитайські вироби (карамоно). За життя Рікю підхід змінився, що пов’язано з розвитком чаювання в дусі вабі.
Столик (дзен). Низенький столик-таця. Кожному учаснику трапези подавали на такому столику однаковий набір страв.
Сувій (дзіку): краснопис або картина, оформлені для токонома, тобто в облямуванні, з підклеєною основою, паличкою внизу, стрічками.
Татамі: площа японського приміщення вимірюється кількістю матів, потрібних для покриття підлоги. В чаювальних будиночках і покоях Рікю Сена — «столичні» татамі розміром 191,7 на 95,5 см.
Токонома: ніша в японській кімнаті, яку оздоблюють картиною або краснописом та ікебаною. Перед токонома саджають найпочеснішого гостя.
Чавунчик (юґама, або тяґама) — залізна посудина з кришкою, в якій гріють воду для чаю Найчастіше має форму неправильної сфери або циліндра, рідше — чотирикутної призми. Ставиться на вогнище або підвішується над ним.
Чайниця (тяіре): невеличка ємність, з якої набирають для заварювання в чашці порошковий зелений чай. Найпопулярніші форми:
- Присадкувата (сіріфукура), заокруглена й ширша знизу
- Плечиста (катацукі), в якій округла форма вгорі різко переходить у горизонтальну площину, тобто нагадує плечі людини
Чашка (тяван): чашка без ручки, в якій готують чай: ложицею насипають розтертий на порох зелений чай, черпачком наливають окріп і збивають бамбуковим вінчиком у піноподібну суспензію. Поширених форм чашок близько десяти, далі наведені форми чашок, згадані в романі.
- Ідо: чашка, що належала Хідейосі Тойотомі, а згодом Орібе Фуруті. До чаювання в дусі вабі. Робота корейських майстрів, світло-жовтого кольору з характерними кракелюрами, нерівною крайкою, основою у формі колінця бамбуку тощо. Походження назви невідоме.
- Місіма: робота корейських керамістів. Назва зумовлена тим, що ці чашки мали під прозорою поливою візерунки з нанесених маленьким шпателем рисок, які нагадували календар з Місіми, найдавніший у Японії.
- Теммоку: найпоширеніша форма чашки до чаювання з керамічним кільцем на споді, щоб можна було ставити на спеціальний підчашник (теммокудай) з круглим гніздом. Назва, за переказом, походить з назви буддійського монастиря Тяньму (яп. Теммоку), де японські ченці засвоювали вчення дзен.
Чаювальне зібрання (яп. тякай): є два варіанти чаювання: чаювальний чин в якому беруть участь виключно майстри й ревнителі чаювання, причому нечисленні, та чаювальне зібрання, відкрите для аматорів, де учасників багато.
Чаювальне наряддя (тядоґу), буквально начиння для чаю. Включає всі речі, використовувані в чаюванні: глеки для чайного листа, казанки для окропу посудини для води, чайниці, чашки, ложиці для відмірювання чаю, бамбукові вінчики для збивання тощо.
Чаювальний будиночок (тясіцу): мініатюрний будиночок, призначений виключно для чаювання.
Чаювальний покій (тясекі): головне приміщення чаювального будиночка. Може також бути влаштований всередині звичайного будинку; в цьому разі може називатися «вигородка» (яп. какої).
(національний скарб Японії)
Чаювальний сад (родзі): буквально «росяниста земля». Такий сад розбивають для створення відповідного настрою перед чаюванням. Як правило, там є звивиста доріжка з пласких ступальних каменів тобіїсі, ліхтар торо, резервуар з водою для омивання рук цукубаї, проміжна хвіртка між зовнішньою і внутрішньою зонами.
Чаювальний чин (тядзі): є два варіанти чаювання: чаювальний чин в якому беруть участь виключно майстри й ревнителі чаювання, причому нечисленні, та чаювальне зібрання, відкрите для аматорів, де учасників багато.
Чаювання (тяною): ритуалізоване приготування і споживання зеленого чаю.
Черпачок (хісяку): бамбуковий ківшик на довгій рукоятці, щоб набирати окріп з чавунчика або холодну воду з посудини для води. Різняться залежно від школи, а також від застосування з вбудованим чи переносним вогнищем.
Шлях чаювання (садо). В численних назвах японських традиційних мистецтв останнім стоїть ієрогліф до, що означає шлях, як у буквальному, так і в значно ширшому переносному значенні (в тому числі, філософської категорії, те саме, що китайською дао). Переважно це позначає щабель розвитку, вищий за початковий, де звичайно застосовується ієрогліф дзюцу, тобто ремесло або майстерство.
Ілюстрація: Тосіката Мідзуно, Вхід до чаювального будиночка (1896). З циклу «Чаювання на щодень». Місце зберігання: Токійська муніципальна бібліотека