Три неочевидності Танідзакі
Колись у часописі «Всесвіт» була традиція додавати короткі дописи від перекладача. Це допис до роману «На любов і смак», але тих, хто не любить дізнаватися про зміст книжки до читання, прошу взяти до уваги, що там є деякі подробиці.
Танідзакі і Нобель, або Три в одному
Прожив би Танідзакі трохи довше, отримав би нобелівську премію. Представляли його сім разів, востаннє в 1965 (тоді її дали Михайлу Шолохову). А наступного року вже не було кого нагороджувати.
У 1968 р. Ясунарі Кавабата виголосив нобелівську промову «Я, частка красивої Японії». Щоб сприймати красу природи очами японця, маєш пожити на островах, де три чверті землі не придатні ні до чого, зате там гарні краєвиди. З усвідомленням, що кожна мить може бути останньою: тебе змиє цунамі, ти згориш у хаті, куди влучить блискавка, западеш у землю під час землетрусу.
У 1996 р. Кендзабуро Ое з натяком на першого нобеліанта назвав промову «Я, частка непевної Японії» та наголосив, що Японія все ще розтягнута між двома полюсами: вивченням і наслідуванням Заходу і триманням за власну, азіатську культуру. І додав, що саме це й змусило японців перетворитися на страшних загарбників у тій самій Азії.
Танідзакі мав неповторний дар відображати і те, й інше, та ще й підсипати добрячу жменю ущипливості: ось вам і три в одному. Це, до речі, була одна з підстав узятися перекладати саме його.
7
Танідзакі і Офенбах, або Три жінки Канаме Сіби
В Канаме Сіби, героя роману «На любов і смак», як нині кажуть «складні стосунки»: є емансипована і вестернізована дружина, всі почуття до якої давно минули, й тільки видимість шлюбу зберігається; є проститутка, яку він регулярно відвідує, цікава йому зокрема через те, що вона азіатсько-європейська напівкровка; нарешті, є, але лише в непевних мріях, ідеал жінки, настільки традиційно-японської, що в ній ввижається лялька з бунраку.
Коли я читав роман, у мене виникло відчуття дежа-вю, а коли взявся перекладати, воно посилилося. Я списував це на те, що в майстерно зробленій книзі мимоволі вбачаєш таке, чого там нема в явному вигляді. А тоді натрапив на сайт театрального критика Кітіноске Ямамото, де й знайшов згадку про Жака Офенбаха.
Офенбах відомий як автор оперет, а опер написав усього дві. В одній, «Казки Гофмана» (1880) головний герой переказує історію свого кохання з трьома жінками. Олімпія виявилася механічною лялькою; Антонія лишилася в минулому: її непереборно вабила кар’єра співачки, але через хворобу спів спричинив її смерть; куртизанка Джульєтта мало не довела героя до в’язниці й утекла з новим коханцем.
Не знаю, чи слухав Танідзакі «Казки Гофмана», але не виключаю, що сюжет знав.
Праворуч: японські ляльки бунраку, beelogbee.blogspot.com
7
Танідзакі і Фрейд, або Три джерела поведінки
На початку ХХ сторіччя суцільна механізація спокушала сприймати і людину як механізм. Фрейд дослідив рушійні сили поведінки людини й виснував, що нею керують три чинники: свідоме, несвідоме й передсвідоме (ВОНО). З них тільки свідоме (Я) можна сприймати безпосередньо. Це тонка оболонка, що здійснює зв’язок із зовнішнім світом, певною мірою обмежує вимоги ВОНО, співвідносить дії людини з реальними обставинами.
У ляльки бунраку теж троє рушіїв-ляльководів. Ми бачимо одного: того, хто керує правою рукою, головою і обличчям, відображаючи емоції. Решту двох «не помічаємо», бо вони вдягнуті в чорні балахони з каптурами. Сама ж лялька — порожня оболонка вбрання. І все ж вона теж керує ляльководами, обмежує їхню волю і можливості, адже вона грає роль у п’єсі.
Танідзакі пояснював якось, що не наводить у творах авторського аналізу поведінки персонажів, бо для читача має вистачити їхніх слів і дій. Але дії (а надто бездіяльність) героїв роману «На любов і смак» на перший погляд зрозуміти непросто. Саме тому там так багато сцен у ляльковому театрі й міркувань про ляльок і людей. Я б сказав, театр бунраку в романі — персонаж, а не антураж.
Не знаю, чи вивчав Танідзакі праці Фрейда, але, ймовірно, був знайомий з його теорією.
