Так, світ — театр,
Де всі чоловіки й жінки — актори.
Тут кожному приписаний свій вихід,
І не одну з них кожне грає роль.
Шекспір
Від колиски до могили наш спосіб життя задають звичаї, суспільство, родина, друзі. А ми мусимо пристосовуватися і грати роль чи ролі. Ось про що нагадує нам Дзюньїтіро Танідзакі — невтомно й майстерно. Цей роман про маски, які ми не знімаємо так довго, що вже боїмося власних обличь під ними й усе обертаємося у вирі нерішучості, бажаючи заразом усього й нічого.
Притаманні Танідзакі іронія без цинізму, розуміння без виставляння напоказ — в романі про подружжя, що розпадається. Романі напрочуд сучасному в стилі й діалогах як для твору, написаного майже сто років тому.
Беззвучна драма
Ця книжка не про дії та події, а про почуття та обставини. Ви не знайдете карколомних звивин сюжету; зате наскрізь японський текст заворожує й дивним чином заспокоює.
Сюжет і персонажі, як вони є, перебувають не в фокусі. Це другий план, на тлі якого Танідзакі розгортає послідовність почувань, вражень і емоцій, утримуючи хистку рівновагу між описом і натяком. Західний читач, який шукає в романах динамічну фабулу або розвиток особистостей персонажів, може бути незвичний до такої подачі; але якщо ви знаходите в цьому шарм, роман «На любов і смак» для вас.
Насиченість деталями дбайливо відрегульована так, щоб створити ефект присутності, але не завалити читача зайвими подробицями. А мова прозора і ясна навіть у характерних для Танідзакі розлогих пасажах.
З відгуків на GoodReads
Надзвичайно спокійна, надзвичайно медитативна книжка, де нічого не відбувається і при цьому переплітаються минуле, сучасне й майбутнє.
Делікатно й глибоко роман розповідає про вибір, що його ми робимо між минулим, яке нас сформувало, та майбутнім, часткою якого нам конче треба стати.
Чарівна книжка, що сповнює сумом і водночас напрочуд зігріває серце.
Розлучення по-японськи
Герої, Канаме й Місако, — цілком симпатичне подружжя, що нібито прямує до розлучення, але якось не дуже сходячи з місця і віддаючись переважно роздумам про можливі варіанти майбутнього та моральні засади життя.
Це життя, комфортне й забезпечене, нагадує рекламну листівку Японії сторічної давності. Та чи ж насправді воно красиве, чи цінне таке життя? А може, неспокій і порожнеча — його іманентні властивості, а не примха персонажів, які не знають, чим себе зайняти та куди себе подіти?
Роман мало каже, натомість багато підказує. Ніби вправний шаржист, який кількома штрихами відображає приховану сутність, Танідзакі досягає такого ефекту, вводячи в текст і натяки на власну біографію, і описи, і діалоги, що дозволяють інтуїтивно відчути несказане.
Люди і ляльки
Помітну частину роману займають сцени в ляльковому театрі. Це ілюстрація «повернення до традицій», яким відзначається цей період у творчості Танідзакі — і поведінка та думки Канаме. А ще це відправний пункт до міркувань про ідеал «вічної жінки», що його пошуки займають розум героя.
Аде є ще дещо. В японському ляльковому театрі бунраку кожною лялькою маніпулюють аж троє ляльководів. Тож безрух ляльки досягається, лише коли всі троє застигають, часто в незручних позах, а це вимагає граничної зосередженості та злагодженості. Хіба не чудове тло для статичної напруги персонажів роману?
У театрі бунраку весь текст під акомпанемент сямісена виголошує рецитатор, який сидить збоку від сцени. Так і в романі: ми чуємо голоси героїв, але вдумливий читач чує крізь них самого Танідзакі — голос, що не тільки «читає» текст від автора, а й малює описове тло, музичний супровід тексту. Є ще менш помітні не-японцю аналогії між сюжетом і мотивацією поведінки героїв та п’єсою, яку вони дивляться в театрі.
Чи демон, а чи змій в душі у жінки оселився? Два довгих роки сама в гнізді я залишалась, немов пусте яйце, аж ось сьогодні я сподівалася, що вернеться до нас подружня приязнь, що словами кохання ми обміняємося в постелі! (Тікамацу. Самогубство закоханих)
«Чи демон, а чи змій в душі у жінки оселився?» — почувши ці слова, Канаме здав собі справу, що вони цілком точно, хоч і в переносному сенсі, відображають найглибшу таємницю подружжя, де чоловік і жінка чужі одне одному фізично, і йому защемило серце.
(Танідзакі. На любов і смак)
Естетика сходу та Заходу
«На любов і смак» містить автобіографічний складник, що відображає не самі події з життя автора, але і його внутрішній конфлікт. Він був зумовлений відходом від благоговіння перед Заходом, характерного для періоду до Великого Кантоського землетрусу 1923 р., і наверненням до естетики минулих сторічь. В них Танідзакі перевідкрив для себе простоту, мінливість, таємничість і неоднозначність.
Традиційні житло, вбрання, страви, театр межують з вестернізованими — достеменно як у реальному житті в 1920-х. Тут і кімнати в японському і європейському стилі в будинку подружжя Сіба, і такі самі каюти на поромі; скриньки для наїдків, оздоблені лаком із золотим набризком, завиванці з омлету й водоростей (улюблена страва в Осаці) й кімоно з мережаного атласу кольору вердігрі чергуються з ілюстрованим багатотомником «Тисячі й однієї ночі» в перекладі англійською, цигарками й пудреницями в жінок і старою канадкою, що тримає бордель. Далі кілька ілюстрацій, що передають побут і дух 1920-х.
Текст має відкриту кінцівку, проте сам автор казав колись, що читачеві, який спромігся зрозуміти героїв, буде неважко здогадатися, чим має закінчитися історія. Прочитаєте — побачите, чи воно справді так.
Український переклад роману «На любов і смак» випустило видавництво «Астролябія».
