Ясунарі Кавабату знають навіть діти. У шкільному підручнику запевняють, що «проза Я. Кавабати м’яка, лірична, сповнена тонких нюансів. Його манеру письма можна порівняти з цвітінням сакури, пелюстки якої повільно облітають, символізуючи неповторні миттєвості життя». В багаторазово перевиданих перекладах Івана Дзюба цього не бракує. Хоча мені читати таке нуднувато. Послухайте, як грають на кото (це такі японські гуслі), сямісені (японська балалайка) чи сякухаті (японська сопілка) — оце воно.
Тільки в мене тепер є Кавабата незрівнянно більший. Про нього в нас не знають. Хіба що крізь шпаринку «Сплячих красунь», прочинену Мироном Федоришиним, щось комусь сяйнуло. А я прочитав «Багряну компанію з Асакуси».
За останні півсторіччя я погортав чимало книжок японських письменників — і в оригіналі, і в перекладах кількома мовами. Й нічого навіть близько подібного не бачив.
Це поліфонія і поліритмія, це джаз. Розлогі пасажі, де вже видніється кавабатівський джапан-блюз, раптом рвані синкоповані речення, несподівані паузи, свінг тріольних пульсацій.
Мова дівчат обвиває кларнетом тромбони розважального кварталу. Великий землетрус, бачений зсередини, гуде тубою і валиться на голову блукаючим басом. Неонова реклама кінотеатрів блимає світломузикою. Вишуканих ресторації і вуличні ятки з дешевими харчами творять свою, смакову поліфонію.
Немов у калейдоскопі дівчат у пошуках мужчини змінюють музиканти в пошуках роботи, дрібних злочинців — театральні актори, що мріють про кінематограф, а їх — письменники, які чи то збирають матеріал для чергового роману, чи прийшли розважитися. Їхні пригоди, їхні розмови — ось про що книжка.
Кавабата малює ефемерний, плинний і непевний світ. Як і малюватиме згодом, але цілком інакше, у творах, відзначених нобелівською премією. Це, шановне товариство, футуризм. Помножений на модернізм. Заломлений і розкладений у спектр крізь японську призму…
Перекладати такого Кавабату вкраїнською нема кому. Шкода, що майбутні цінителі японського красного письменства так і залишатимуться в рамках школярського сприйняття.
Отаке.
P.S. Не читав, але критики хвалять переклад англійською Аліси Фрідман: The Scarlet Gang of Asakusa. Berkeley: University of California Press, 2005.
Листівки: район Асакуса як він був до Великого кантоського землетрусу 1923 року.
