Історична белетристика — чудовий спосіб познайомитися з культурою країни й зрозуміти, де та як вона починалася, як розвивалася і чому стала такою, як є нині. Шкільний курс усесвітньої історії такого уявлення не дає, ми більше дізнаємо́ся про Францію від Александра Дюма, про Англію — від Вальтера Скотта, про Америку — від Карла Мая і Фенімора Купера, а про Польщу — від Генрика Сенкевича.
Тому я багато років мріяв перекладати історичну прозу, надто що цього жанру в перекладі з японської досі не було. Першим я взявся за роман Ясусі Іноуе «Вітер, ліс, вогонь, гора». В 2024 р. видавництво «Астролябія» придбало права на український переклад, а в листопаді 2025 р. книжка вийшла друком.
Мене запитували, як і чому саме так я розв’язував ті чи інші перекладацькі задачі. Ось деякі рецепти з перекладацької кухні.
Як писав Ясусі Іноуе
Мій перший вчитель японської, Іван Корнійович Чирко, розповідав, що під час читання чергового твору він міркує, на чиї мову й стиль орієнтуватися під час перекладу. В моєму випадку вибирати було з чого — від Пантелеймона Куліша та Івана Нечуй-Левицького до Павла Загребельного та Романа Іваничука. Екзотичні Василь Мова чи Катря Гриневичева, може, й стануть у пригоді в майбутньому.
Іноуе архаїзує текст від автора до міри й не розцвічує його бароковими прикрасами. Проте мова, як автора, так і героїв непроста: книжка розрахована на освічених і начитаних людей. До того ж, текст містить «дуже японські» вкраплення описів природи.
«Канске вийшов із палат Юу. Спустився узвозом до східної частини замку. На схилах, ген за рисовими полями, квітли азалії, і гори полум’яніли в пишній красі. Огрійливий вітерець повівав із заходу. Місяць, на диво, без війни, добігав кінця.
Того ж дня Канске завітав із ґратуляцією до князя Харунобу. І почав так:
— Гадаю, тепер Сува забуде ненависть до вашої вельможності. Насмілюсь висловити опінію, що під руку сина слід якнайскоріше віддати провінції Сува та Іна.
Він був певен: це найкраще, що може зробити князь. Коли він призначить сина князівни Юу правителем Суви та Іни, це одночасно вбереже немовля від недоброзичливців у князевому оточенні й прислужиться замиренню того краю».
Ще одна питома риса авторської мови — афористична ощадливість засобів:
«Князь мовив — охочих перечити не знайшлося».
«Не бракує вам справ: рятувати життя, позбавляти життя!»
«Нова битва була на порозі. А з ким — не знав і сам Канске».
Коли читаєш новочасні переклади з японської, складається враження, ніби всі класики писали однаковою мовою. Сподіваюся, мені вдалося цього уникнути й передати стиль і мову Ясусі Іноуе, які мені дуже подобаються.
Як я навчав самураїв розмовляти українською
По-перше, їхня мова архаїчна, бо події відбуваються в XVI сторіччі. Тогочасна шляхта в Україні насичувала мову словами латинського походження, тож я вирішив: нехай так говорить у перекладі й шляхта японська, й до більш-менш звичних «кампанії» чи «офензиви» додав «партиципувати», «реваншуватися», «патронувати», «опінія», «контрадикція» тощо. Звісно, майбутні перекладачі японської історичної белетристики вільні винаходити інші способи.
По-друге, самураї вживають численні граматичні форми ввічливості. В японській вони є, а українською це передає не граматика, а лексика: «як я вже мав честь завважити», «прошу призволення», «дозволю собі відмовити», «ревний слуга вашої вельможності», «на мою скромну думку», «уклінно прошу», «не смію наполягати», звертання «шановний старшино».
Чи не найдовше я міркував над словами, якими починає доповіді головний герой, Канске Ямамото. «Насмілюсь доповісти» — порівняно новочасна форма, на додачу — ймовірно, не в мене одного — після цих слів в уяві постає хвацький вояк Швейк. А це було зовсім небажано. Врешті, я знайшов формулу «Шанобливо звідомляю».
— Шанобливо звідомляю, що у взятті фортець і завоюванні територій є певні таємниці.
— І ви ці таємниці осягнули?
— Так точно!
Коротка відповідь Канске пролунала майже зарозуміло. Амарі негучно, але безцеремонно реготнув і поцікавився:
— У скількох кампаніях партиципували?
— Поки що не мав честі.
Тут не втримали сміху навіть зборонці нижчих рангів.
Герої давнини мають розмовляти по-людському, хоч і не так, як ми зараз. Історичні романи з японської будуть іще, міркування і нагромаджений досвід стали і, сподіваюся, стануть у пригоді.
Як я перекладав (або ні) реалії
Володарі провінцій, найперше, Сінґен Такеда в мене називаються князями.
В тогочасній Японії, як і в тогочасній Україні, полковники були не просто призначеними командирами військової частини, а адміністраторами населених пунктів, звідки й збирався відповідний полк. Тому «полковник» видається мені доречним, на відміну від поширеного в перекладах англійською слова «генерал». Для наближених до князя Такеди вищих командирів, які керували з’єднаннями, я знайшов слово «рейментар».
Терміни воєнного мистецтва і тактики переважно осучаснені. Що залишилося як є:
- Придворні ранги — емонтаю, саемоннодзьо, хьобусьою і таке інше. Деякі з них мають значення «намісник провінції», наприклад, Ямасіронокамі, Ідзунокамі, Бідзеннокамі тощо. Залишив їх як є і розшифрував у примітках.
- Одиниці величин: дивно було б японцям XVI сторіччя вимірювати відстань у кілометрах замість рі й тьо, зріст у метрах і сантиметрах замість сяку і сунів, а вагу в кілограмах замість камме й момме.
- Дати й час: назви років правління та календар з лунарними місяцями (відповідні дати за європейським календарем у примітках); давній японський облік часу (роз’яснення в кінці книжки).
- Історичні назви провінцій (нинішні префектури з ними не збігаються). Художник накреслив мапи, де видно, хто з тогочасних князів з ким сусідував і яким саме маршрутом ішов війною на сусідів.
В ніч на дев’ятнадцяте мушлі просурмили похід. Бойова задача була поставлена так: нічний марш-кидок і атака з ходу. Передбачалося, що вороже військо з Етіґо прибуде в Уннотайру майже в той самий час.
Канске Ямамото, Тораморі Обата і Торатане Хара виїхали вдосвіта на розвідини, випереджаючи військо. Досі не бувало, щоб князь Харунобу висилав трьох довірених орударів з однаковим завданням. Троє скакали мовчки, тримаючи дистанцію в половину тьо.
Я переклав ще один роман Ясусі Іноуе, дія якого відбувається в ті самі часи, але реалії є і інші. Забігаючи вперед, скажу, що мав розробляти для нього терміносистему японського традиційного чаювання «тяною». Так склалося, що українські майстри чаювання або калькують з російської, або транскрибують японські слова; в художній прозі це недоречно. Книжка пішла в друкарню, за планом має вийти взимку наступного року.
Ілюстрації: Олег Кіналь (Вітер, ліс, вогонь, гора, «Астролябія», 2025). Замовити роман у видавця.
