Навколо нього що кілька років вибухають політичні чвари, найчастіше, через ображених соціалістів. Зі скандалів він незмінно виходить незаплямованим, а недоброзичливці — посоромленими.
Історики закидають йому антиісторизм і бурчать, що нема чого журналістам потикатися в історичні теми, що ніби він ображає науку та вузівську спільноту — він нагадує, що захистив дисертацію з історії в Сорбоні, а в університеті викладав 25 років.
Його картають за те, що в трилогії «Лотос» він виводить фашизм із марксизму — він докладно, з посиланнями на джерела, переповідає, як фашизм в Італії створювали соціалісти, як тішився Муссоліні з приводу червоних прапорів над Петроградом та як в останні дні життя твердив, що був і залишається соціалістом. Зважаючи на те, що в Португалії соціалісти при владі, та й комуністи аж ніяк не заборонені, популярності це письменникові не додає.
Тим не менше, його інтелектуальні детективи й історичні романи розходяться стотисячними накладами в десятимільйонній Португалії й відомі ще в сорока країнах.
Жозе Родріґеш душ Сантуш народився в Мозамбіку, ще за португальського панування. Став журналістом, здобув визнання в Португалії і не тільки. Вів репортажі з десятка воєн, по чому, наскільки я розумію, анічогісінько не боїться в мирному житті. Багато років працював на центральному телебаченні — в обличчя його знає, мабуть, кожен португалець. Чверть сторіччя викладав в університеті, передавав досвід майбутнім журналістам. А найголовніше, майже стільки ж пише романи.
Як на мене, душ Сантуш на голову вищий розрекламованого Дена Брауна і мало в чому поступається Умберто Еко. Його романи переклали двадцятьма мовами — українська до цього грона не потрапила. Може, воно й на краще: по смерті Віктора Шовкуна я ще не бачив португалістів належного рівня (хоча й не виключаю, що вони є), а поблажливості до тих, хто нівечить гарні тексти, з роками не побільшало. Проте хочеться сподіватися, що колись ці надзвичайно цікаві й технічно довершені романи вийдуть і нашою мовою.
Дозвольте розповісти про одну серію з 11 (на початок 2024 року) пригодницьких романів.
Герой серії Томáш Нороня, історик і криптоаналітик, мандрує світом (ба навіть летить у космос), розв’язуючи заразом таємниці злочинів і карколомні загадки — хто був і звідки вирушив через океан Колумб? чи довів Ейнштейн математично існування бога? хто насправді був Ісус? хто організував всесвітню кризу та як з нею покінчити? чи існує душа і що відбувається з померлими? чи справді життя — то мета існування Всесвіту? що буде з людством, коли машини перевершили людей у розвитку?..
1. Кодекс 632
2. Формула бога
3. Сьома печать
4. Лють господня
5. Остання таємниця
6. Рука диявола
7. Ключ Соломона
8. Ватиканум
9. Сигнал життя
10. Безсмертні
11. Таємниця Спінози
Уривок з роману «Сигнал життя»
Науковці з програми пошуку позаземних цивілізацій SETI зареєстрували сигнал розумних істот із напрямку Тау Стрільця. Виявилося, що космічний корабель уже в Сонячній системі й за неповних три тижні долетить до орбіти Місяця. Він дістав кодову назву «Фанет».
Томаш Нороня зробив велику послугу Ватиканові, і тепер його обвінчає сам Папа. Обід із нареченою перериває терміновий виклик до Ватикану. На нараді, яку проводить держсекретар Святого Престолу кардинал Панунціо, присутні Сет Дайсон, астронавт і науковець із НАСА, та Емеше Бозокі, астробіолог із Європейського космічного агентства. Томаш дістає пропозицію долучитися до експедиції назустріч «Фанетові».
XIV
Від такого несподіваного запрошення Томаш мало не вибухнув сміхом, бо вирішив, що його розігрують. Та співбесідники залишалися незворушні, тож історик зрозумів, що пропонували всерйоз.
— Навіщо я вам? — запитав він недовірливо. — Що мені робити в експедиції до Фанета?
— Те саме, що завжди.
— Де? На мисі Кенеді?
Астрофізик із НАСА показав угору:
— У космосі.
— Що, прошу?
— Полетите з нами нагору.
На Томашевому обличчі намалювалося нерозуміння.
— Це ви так жартуєте?
— Аж ніяк, Томе, — відказав Сет. — Я серйозний, як ніколи. Ви конче потрібні в експедиції.
— То я маю… маю летіти на спейс-шатлі?
— Томе, ви недочуваєте чи не розумієте, що я кажу? — єхидно поцікавився американець. — Що саме в пропозиції вам не ясно? Ми хочемо, щоб ви полетіли з нами в космос на «Атлантисі» й узяли участь у зустрічі Фанета. Куди вже ясніше?
Португалець втупився в нього, все ще не ймучи віри.
— Але ж… але я не астронавт!
Сет Дайсон скинув головою на співробітницю Європейського космічного агентства.
— Емеше теж ні. І, тим не менше, летить. Строго кажучи, у шатлі астронавтами мають бути лише командир і пілот, якщо під астронавтом розуміти льотчика, вихідця з аерокосмічної галузі. Та навіть таке уявлення про астронавтів походить із часів перших польотів у космос, а нині вже застаріло. Тепер у кожну експедицію набирають своїх фахівців — як-от мене, Емеше й багатьох інших. Ідеться про науковців до певних робіт згідно з метою експедиції, а на астронавтів ми їх натренуємо. Отож, Томе, ви потрібні як фахівець до розв’язання певних задач, що не під силу іншим. Через це ми вас і запрошуємо.
Томаш усе ще був ошелешений.
— І все ж… чому я?
— Тому що нам треба буде знайти з інопланетними мандрівниками спільну мову, Томе. Найважливіше по контакті — порозумітися з екіпажем Фанета. Дуже розраховуємо на вас.
Історик не знав, що й сказати.
— Слухайте, маю для вас новину, яка вас здивує, щоб не сказати «приголомшить», — ознаймив він. — Я не знаю інопланетних мов. Розумію, що вам це не спадало на думку і видається дивним, та це сувора реальність, і ми мусимо дивитися їй у вічі. Ви маєте знати, що коли вони заговорять, я не второпаю нічогісінько.
На вустах присутніх заграли посмішки: іронію оцінили.
— Певна річ, Томе, ніхто й не чекає, що ви просто з мосту забалакаєте з прибульцями на Фанеті. Може, вони й ротів не мають, щоб балакати! А розмовляють гепами.
Кардинал Панунціо засовався в кріслі, вражений останніми словами.
— Професоре Дайсон, я вас прошу! Стримайтеся трохи.
— Ой, даруйте! — похопивсь американець. — Я лише хотів сказати, що порозуміння не конче досягається словами. Є ще й інші способи.
— Не заперечую, — погодився португалець. — Проте маю трохи обміркувати. Мій досвід, бачте, обмежений порозумінням з людськими істотами. А розшифровувати форми обміну інформацією інопланетян якось не траплялося. Тож і нема на що спертися, щоб зрозуміти, чи є точки перетину наших способів порозуміння, а коли є, то які. Власне, ми ж про них узагалі нічого не знаємо.
Емеше з Європейського космічного агентства доторкнулася кінчиком указівного пальця до правої скроні й нагадала:
— Зате маємо уяву і здатність до розумування та імпровізації. Завдяки цьому контакт не зайде в глухий кут.
— Я не відмовляюся, — здався Томаш. — Але все ж-таки… чому я? Чому вибрали мене?
— Гадаєте, не впораєтеся?
— Не знаю, — відказав той. — Ані я, ані будь-хто інший не скаже, чи спроможеться порозумітися з інопланетянами з Фанета, доки не довідається, що вони за одні, в який спосіб розмовляють, яку мову мають. Чи в них звукова мова, як у нас? Чи зорова, як жестова мова й письмо? А може, запахова? А чом би й не тактильна? Чи й узагалі щось, чого в нас нема. Хто знає? Особисто я поняття не маю. Може, вони не мають зору, чи нюху, а натомість мають органи чуття, які нам і не примаряться. Чи ж птахи не бачать недоступні нам кольори, чи ж змії не мають теплового «зору»? Собаки чують звуки, що їх ми не чуємо, кажани орієнтуються за допомогою відлуння. Хто запевнить, що інопланетяни не мають способів відчуття, цілком відмінних не лише від наших, а й від решти живих істот на Землі? Може, то розумні рослини? Чи щось іще химерніше? В чому вони інші?
— Найімовірніше, що в усьому, та ще й дуже істотно, — погодилася астробіолог. — Цілком певна, що вони не матимуть нічого спільного з тим, що нам відомо. Утім, може бути й навпаки: вони виявляться подібні до певного виду нашої планети, якщо гіпотеза про конвергенцію в еволюції правильна. Хто знає, які вони?
Томаш перевів дух, захоплений безмежжям перспектив, що відкривалися.
— Так, хто знає! Все може бути. — Він провів рукою по голові, наче намагаючись навести лад у думках. — Слухайте, певно, є тисяча фахівців, які краще од мене надаються до цієї справи! На ’кий біс вам саме я?
Сет зітхнув:
— Краще од вас? І хто ж конкретно?
— Та ну, ціла купа! Але на моє запитання ви так і не відповіли.
Запанувала мовчанка. Першим порушив її державний секретар Святого Престолу:
— Кольпа міа, — почав він з вибачення, розуміючи, що давати історикові пояснення доведеться йому. — Чи, точніше, провина його святості.
— Папи?!
— Ін фатті, підтвердив кардинал. — Усе сталося вчора, коли зателефонував президент Сполучених Штатів і повідомив про новину. Пер ла Мадонна! Його святість був у повному захваті. Поки ми обговорювали відому вам справу, зателефонував Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй і закликав узгоджувати реакцію міжнародної спільноти й світових релігій. Посередині розмови з його святістю генсек зізнався, що вирішено набрати команду астронавтів. Йому, керівникові організації, що представляє все людство, доручили підібрати фахівця до порозуміння з екіпажем Фанета. От тільки буквально кожна держава негайно почала страшенно тиснути, щоб ООН призначила когось з її політиків. Нібито відбір мав би ґрунтуватися не на кваліфікації, а на політичних інтересах! Добряга, може, й пішов би у когось на поводі, але нюхом чув, що зробить людству ведмежу послугу, призначивши до цього одного з найгірших його представників.
— З найгірших?
— Авжеж! — підтвердив той. — Чи ж є в людському роді гірші від політиків?
Всі дружно порскнули.
— Кому ж, як не генсекові ООН це знати, — добродушно зауважив Сет. — Він-бо сам із них.
Жарти відволікли й зняли напругу. Кардинал Панунціо повів далі:
— Отоді його святість і висловив свою думку. «Вашій екселенції, — сказав найсвятіший отець генеральному секретареві, — потрібна людина, здатна розв’язати будь-яку загадку. Адже мова екіпажу Фанета, певна річ, буде загадкою, бо відрізнятиметься від усього, що нам відомо. Більше того, це має бути хтось перевірений на досвіді, хто користується повагою в звичайних людей і при цьому має виняткову здібність знаходити спільну мову. Звичайна людина, яка представляє звичайних людей, але з неабияким умінням розгадувати загадкові послання». — «І хто ж це? — не зрозумів генеральний секретар. — Хто відповідає таким вимогам?»
— Ісус Христос? — не втримав язика представник НАСА, проте державний секретар Святого Престолу не оцінив жарту щодо найсвятішої постаті християнства і пронизав його крижаним поглядом. Американець знітився і похнюпив голову, наче хлопчак, якому вичитали. Кардинал Панунціо знову перевів погляд на Томаша.
— Найсвятіший отець назвав вас, професоре Нороня.
Здогадатися про це вже було неважко…
