Язик до Осаки доведе

Я вже писав, що 1928 рік був для Дзюньїтіро Танідзакі переламним: він майже остаточно розпрощався з «міським модернізмом», подолав депресію і творчий застій. Через це романи цього року, а їх він написав аж три, були найцікавіші мені як перекладачу. «Чорне біле» ось-ось вийде друком в «Астролябії», над другим, «На любов і смак», працює редактор, далі на черзі «Покручений хрест».

По переїзді в регіон Кансай, де розташовані Осака, Кобе і Кіото, Танідзакі розпочинає новий етап творчості, «повернення до традицій». Справді, Кансай міцно пов’язаний з традиційними японськими цінностями. Тут до наших днів існують школи гейш, більше людей практикують японські мистецтва — храмову музику, різні жанри театру, ікебану, бонсай, чаювальний чин тяною тощо.

Японці перевидають і читають «Покручений хрест» і дотепер. Зробити екранізацію має за справу честі кожне нове покоління режисерів (приблизно як в Англії — Джейн Остін). Перший фільм поставив Ясудзо Масумура в 1964 році, а далі 1983, 1998, 2006, 2023. Була навіть комп’ютерна гра — у 1983 році, ще з текстовим «інтерфейсом».

Роман цікавий для перекладу не з самих естетичних, а і з технічних міркувань. Найперше, письменник веде оповідь від особи жінки; перекладач не має права поступитися у психологічній і лексичній точності. Утім, значно складніше «по-друге»: героїня розмовляє осацьким діалектом. І що робити з цим?

Колега, яка багато років працює редактором, цілком слушно завважила, що в цьому разі діалект ужито не для того, щоб вирізнити героїню серед інших персонажів, отже, можна взагалі обійтися без нього й написати переклад нормативною українською. Тим більше, що в японців із осацьким діалектом пов’язані певні уявлення, щоб не сказати «стереотипи», а в українців нічого подібного немає.

Я знав, що саме так Лідія Орелья перекладала італійською, а Говард Гібет — англійською, проте дозволив собі не погодитися. Уявімо, що читає іноземець. Нехай він не обізнаний в особливостях жителів Осаки, але ж систематичні відмінності мови завважить. Пригадую іншу колегу, яка довго вправлялася в японській і успішно складала щоразу більш карколомні кваліфікаційні іспити. А коли відкрила «Покручений хрест» в оригіналі, то збентежилася: якої ж, власне, мови вона вчилася весь цей час? Отже, перекладаючи нормативною мовою, я втратив би істотну питому рису тексту, а це прямо забороняє теорія перекладу.

Відтворення діалекту в перекладі — задача нетривіальна й тим цікава. Найчастіше діалект свідчить про те, що персонаж походить із низів суспільства, тоді його відтворюють просторічною лексикою та недосконалою граматикою («Пігмаліон» у перекладах Олександра Мокровольського і Миколи Павлова), навіть суржиком (фільм «Моя чарівна леді», здається, в новому перекладі Павлова, але не певен — у театрах і кіно не дуже схильні зазначати прізвища перекладачів). Це не наш випадок, адже героїня походить із заможної родини, пише картини, грає на роялі. Мова героїні має відображати культурний рівень.

Гаразд, де соціального аспекту немає, перекладачі можуть використати якийсь із діалектів української мови («Гаррі Поттер» у перекладі Віктора Морозова, «Петро Йванович» у перекладі Олени Холодової-Руденко і Сергія Саржевського). Цей варіант мені теж був не до вподоби: не хотілося з «осачанки» робити галичанку, слобожанку чи наддніпрянку, тим викликаючи в читачів хибні асоціації.

Замість цього я вирішив створити штучний діалект — осацький діалект української мови. Щоб його конструювати, треба знати, що ж таке осацький діалект японської. Ось його характерні прикмети, і всі вони, крім деяких рис усного мовлення, є в романі Танідзакі.

1. Деяка ослабленість руху органів мови, більше злиття, коротші паузи між словами, нечітке промовляння звуків, трохи швидший темп.
2. Недоговорювання фраз, «ковтання» окремих складів, скорочення граматичних форм, більш вільне опускання граматичних показників у розмовній мові.
3. Відмінні від літературної японської мелодичні наголоси окремих слів та інтонація речень, менш чітка опозиція довгих і коротких голосних.
4. Власне діалектизми — лексика (різною мірою зрозуміла, скажімо, токійцям) і граматичні форми.

З цього я й виходив.

1. Лексика: менш частотні синоніми, але, по-перше, не діалектні (так, я відмовився, скажімо, від слів фатига і двірець), по-друге, у переважній більшості цілком зрозумілі зі структури самого слова або (рідше) з контексту: спроквіль, перешикуватися, заохотки; «штучні» звертання пані-сестро, сестронько.
2. «Ковтання» звуків: х’тіти (хотіти), д’мене (до мене).
3. Граматичні форми: його замість нього; суфікс –ннє (коханнє, вражіннє, вбраннє); прийменник при замість біля.
4. Нетипові для сучасної мови закінчення: візита, юриста.
5. Вищий темп: довші синоніми для враження «торохкотіння» чи «щебетання»: доконечне, подобизна, майстерниця, припізнитися.

За сприятливих обставин роман вийде друком цього року або на початку наступного. Тоді й дізнаєтеся докладно, який він, осацький діалект української мови.