Майже всі мої поради проілюстровані прикладами з перекладів із англійської мови. Додам трохи для нечисленних перекладачів із японської. Як завжди, взято з опублікованого.
貴郎、貴郎、酔っぱらってはいやですよ。
— Ви, ви… Не можна так напиватися!
«Аната» — займенник, що відповідає нашому «ви» в шанобливому звертанні. Японська дружина звертається до свого чоловіка саме так, а не на ім’я. А українською воно звучить химерно. Природно «любий» «коханий». Чи, наприклад, «Чоловіче любий! Не можна так напиватися!» (див. «Коли словник не друг»).
汽渠は椅子に腰を掛けて、煙草を一服吸って、立上って、厚い統計書と地図と案内記と地理書とを本箱から出して、さて静かに昨日の続きの筆を執り始めた。
Сівши на стілець і викуривши сигарету, він підвівся й, діставши із шафи товсті книжки… тихо взявся продовжувати написане напередодні.
«Діставши книжки, він узявся писати» сказати можна. А от «сівши на стілець, він підвівся» — ні. Згубно позначився вплив граматики оригіналу, де послідовність дій у часі передається дієприслівниками передування з закінченням «-те». Українською взагалі краще без усіх отих «-вши», а конкретно тут це ще й допоможе уникнути пастки. «Він сів на стілець. Викурив сигарету. Підвівся, дістав із шафи товсті книжки…» (див. «Імпортний костюм. Чужий синтаксис»).
その下には依然たる家屋、電車の轟こそおりおり寂寞を破って通るが、その妻の実家の窓には昔と同じように、明かに燈の光が輝いていた。
Нижче по вулиці були ще будинки, звідти доносився самотній гуркіт поїзда; із вікон батьківського будинку дружини, як і колись раніше, лилося яскраве світло.
Тут вийшло, що гуркіт поїзда доносився з будинків. Модерністське словосполучення «самотній гуркіт» навряд чи дозволив би собі автор. Без тавтології «колись раніше» краще б обійтися. Та не в тому річ. Скидається на те, що перекладач не до кінця розібрався в структурі речення, тож воно й розвалилося навпіл. Має бути щось таке: «Враження запустіння від будинків далі по вулиці руйнували хіба що потяги, які раз по раз гуркотіли поза ними, проте з вікон…» (див. «Не мудруй»).
田中が此方に出て来ていては、貴嬢の監督上、私が非常に困る。
Тому якщо Танака піде таким шляхом, я, як твій наставник, опинюся в надзвичайно складній ситуації.
У словниках дієслово «комару» подається як «опинитися в складній (або незручній) ситуації. Японці вживають його часто: це, сказати б, універсальна викрутка. Звісно, живі люди так не кажуть. Ну, а варіантів перекладу безліч, залежно від контексту й наміру мовця — „мені це незручно“, „то буде важкувато“, „вибач, ніяк не можу“ і так далі. У цьому прикладі, втім, слід починати від того, щоб розкрутити зв’язку з трьох дієслів „дете-кіте-іте“ після слова „котті-ні“ (сюди). А саме, „виїде“ (з Кіото, де він зараз» — «прибуде» (у Токіо, де відбуваються події” й «залишиться». Далі, «кантоку» — все ж таки не «наставник», а «наглядач» (батько героїні не просто доручив герою-оповідачу вчити дочку, а довірив поселити її в себе й наглядати за нею). До того ж, іронію перебільшено шанобливого звертання «кідзьо» (ясновельможна панночко) варто якось відобразити в перекладі. І ось що виходить: «Коли Танака припожалує сюди, що я скажу твоєму батькові?» (див. «Не мудруй, надто складні конструкції»; «Коли словник не друг»).
汽車に故障がありましてナ。機関が破裂しましてナ…機関が破裂して火夫が二人とか即死した…
З поїздом сталася аварія… Вибухнув двигун… загинуло двоє пожежників.
Повість вийшла друком у 1909 році. Тому насправді на паротязі вибухнув котел. Двох кочегарів («кафу» — це не пожежник) убило на місці. До речі, японською «кікан», тобто «машина»; так казали в нас теж, неспроста ж людину, що керує паротягом, називають машиністом (див. «Копай глибше. Розумій, що пишеш»).
それに養蚕の手伝い、雨の日の桑つ
До того ж допомагала на шовківництві, у дощ збирала шовковиці.
Навіть якщо не знати, що шовкопрядів годують листям, а не ягодами, слово «кувацумі» є в словнику. І там написано «збирання тутового листя» (див. «Копай глибше. Розумій, що пишеш»).
正や、川の方に行くと危ぶないぞ！
Тадаші, біля річки небезпечно!
Ви можете уявити матір, яка саме це скаже синові, що біжить до води? Я ні. Що завгодно, «стій, бо впадеш у річку», «обережно там біля води» і так далі, але не це. «Небезпечно» було б на місці в технічному перекладі (див. «Коли словник не друг»).
Ще одна питома конструкція японської мови — числівники з приблизним значенням. Їх вживають, зокрема, коли точне число не має значення:
年のころ三十七、八
Йому було років тридцять сім або вісім.
細君らしい二十五、六の女
Дружина, на вигляд жінка двадцяти п’яти-шести років
篠竹の五、六本生えている下に、沈丁花の小さいのが二、三株咲いている
росте п’ять-шість стебел тонкого бамбуку, два-три кущі квітучої духмяної дафни
机の上には二、三の雑誌
На столі лежали два-три журнали
Не варто перетягати ці конструкції в переклад «як є». Українською кажуть інакше: про вік кажуть «йому років тридцять сім» чи «жінка років двадцяти п’яти, найпевніше, дружина», про предмети — «кілька стебел», «пара кущів», «пара журналів». В іншому місці саме так і перекладено:
二、三の作品はずいぶん喝采されたこともある
Деякі з його творів навіть отримали високу оцінку.
«Стривайте, — скажете ви, — адже форма «два-три» для української мови цілком нормальна». Не заперечую, але вона доречна, коли невизначеність зумовлена припущенням, здогадом, передбаченням тощо.
もうどうしても二十二、三
Двадцять два або три роки точно.
Певно, їй двадцять два чи двадцять три.
* * *
Для мене в перекладі з японської найважче — відтворення численних форм ввічливості, особливо в діалогах. Якщо вам це теж не просто, радив би перечитати «Категорії ввічливості в сучасній японській мові» В.М. Алпатова, а тоді освіжити в пам’яті перекладацькі трансформації, хоча б за «Теорією перекладу й перекладацькою практикою» Я.Й. Рецкера, де вони виводяться з правил формальної логіки. Володіння типовими прийомами ще й допоможе висловлюватися більш по-людськи.
Друге, на що варто зважати, — екзотичний, порівняно з більшістю європейських мов, синтаксис. Радив би пам’ятати, розкручуючи багатошарові вкладення, що найголовніше — не він, а прагматика, по ній — семантика: нерідко це спрощує розв’язання задачі. Знов-таки, переклад, що ґрунтується на прагматиці, звучить природніше.
Нарешті, й про це я не стомлююся повторювати, вивчайте «матеріальну частину». Тут я б розмежував суто японські явища й речі, так звані реалії, та знання в межах загальної ерудиції. В добу пошукових машин в Інтернеті розібратися в першому, повірте, набагато простіше, як сорок років тому. А щоб почуватися вільніше під час перекладу реалій, непогано було б перечитати «Неперекладне в перекладі» С. Влахова і С. Флорина, при цьому не випускаючи з пам’яті все ті ж перекладацькі трансформації. У будь-якому разі, всі сумніви перекладач має трактувати як підставу для глибшого дослідження.
Перепрошую, що посилаюся на джерела російською мовою; буду вдячний, якщо ви наведете в коментарях аналогічні серйозні розвідки українською.
Із цим дозвольте побажати успіхів і майстерності в нашій справі!