Редакторська праця над романом Ясусі Іноуе «Вітер, ліс, вогонь, гора» добігає кінця. Перекладач тим часом готує пояснення і примітки. Найбільше приміток із датами та годинами. Перші мої. Другі — автора.
Нині в Японії роки правління чергового імператора традиційно йменуються «добою» і позначаються сполученням двох ієрогліфів, званим «девізом правління». Цей девіз стає і посмертним буддійським ім’ям. Скажімо, коли я починав вивчати японську, йшов п’ятдесят другий рік доби Сьова, на престолі перебував імператор Хірохіто; в 1988 р. він помер, почалася доба Хейсей, а покійного імператора вже звали не Хірохіто, а Сьова. Оскільки імператор помирає не на новий рік, останній рік доби, що закінчилася, триває менше від календарного, як і перший рік наступної доби.
Так було не завжди. До реставрації Мейдзі (1868 р.) імператор міг за життя кілька разів змінювати девіз правління, як у Китаї, звідки запозичили цю традицію. Саме так було в часи, описувані в романі: починається сюжет у 1541 — десятому році доби Тембун, у 1555 році закінчується неповний 24 рік Тембун, настає доба Кодзі. Вона триває менше чотирьох років, і в 1558 починається доба Ейроку.
Місяці в японській мові звуться «перший», «другий», «третій» і так далі. З 1873 року, відколи Японія перейшла на західний календар, вони збігаються з січнем, лютим, березнем і т. д. А до того під цими ж назвами, чи пак номерами, існували «лунарні» місяці тривалістю 29 або 30 днів.
Зробімо невеличку вправу.
«Двадцять четвертий був останнім роком доби Тембун — Небесної просвіти. В десятому місяці був проголошений девіз нової доби Кодзі — Поширення миру. До закінчення її першого року залишалося п’ятнадцять днів».
Про яке число якого місяця мова й скільки днів минуло з настання нової доби?
Останній день Тембун припав на 23 число 10 місяця (за європейським календарем це 8 листопада). Але японські десятий і одинадцятий місяці по 29 днів. Тоді йдеться про 15 число дванадцятого місяця (в якому 30 днів), а значить 6 + 29 + 15 = 50 днів? Ба ні. В першому році Кодзі після десятого місяця йшов не одинадцятий, а повторний десятий. Повторні місяці вводили, щоб компенсувати різницю з астрономічним календарем, що поступово нагромаджувалася. Треба додати ще 29 днів, усього виходить 79.
Календар — це зовсім просто, принаймні, для японців. Складніше з годинником.
В роки, описувані в романі, час доби визначали так. Доба ділилася на 12 проміжків коку, які традиційно звуться «годинами», хоча в нашому розумінні це, сказати б, «двогодинки». Годин було шість денних і шість нічних. Денні години починалися зі світанку (хакумей), десь за півгодини до сходу сонця, коли вже можна щось відносно чітко бачити, нічні — з сутінків (тасоґаре), півгодини після заходу сонця, коли ще можна розрізнити обличчя людей. Відлік ішов у напрямку зменшення, від дев’ятої до четвертої. Полудень і північ припадали на дев’яту, світанок і сутінки на шосту. Години відбивали ударами в гонг чи дзвін, а через те, що один два й три удари були «зарезервовані» для буддійських служб, закінчували на четвертій. Влітку денна година тривала вдвоє довше від нічної, а взимку навпаки. Зрівнювалися вони двічі на рік, на осіннє й весняне рівнодення.
Кожній годині відповідав знак «небесного кореня» — миша, бик, тигр і так далі. Ось схема відповідності:
| Миша – 9 нічна (північ) | Кінь – 9 денна (полудень) |
| Бик – 8 нічна | Овен – 8 денна |
| Тигр – 7 нічна | Мавпа – 7 денна |
| Кролик – 6 денна (світанок) | Півень – 6 нічна (сутінки) |
| Дракон – 5 денна | Собака – 5 нічна |
| Змія – 4 денна | Кабан – 6 нічна |
Механічний годинник японці вперше побачили в 1543 році: його завезли португальці одночасно з вогнепальною зброєю. Ідея годин завжди однакової тривалості була їм чужа, але з маятниками, анкерами й балансирами японські механіки розібралися досить швидко. Не минуло й півсторіччя, як у Японії з’явилися власні годинники вадокей; щоправда дозволити собі такий прилад могли хіба що магнати.
Простіші моделі мали один анкерний механізм, денні та нічні години визначалися за двома шкалами. Складніші — два, для денних і нічних годин, які треба було перемикати вручну. Нарешті, в найкращих ці механізми перемикалися автоматично. На корпус могли наносити синусоїдальну шкалу наміґата, за якою визначалася відносна тривалість денної та нічної години на відповідну дату.
Згодом з’явилися вдосконалені моделі, де до механізму додали два коромисла з важками, подібні до терезів, за допомогою яких коригувалася тривалість години. Важки треба було пересувати що два тижні, відповідно до двадцяти чотирьох періодів, на які рік ділився за традицією, знов-таки, китайською.
Але все це було потім. Герої роману «Вітер, ліс, вогонь, гора» визначали час за ударами в дзвін у монастирях і храмах; а ченці, своєю чергою, — за згорянням благовонних паличок відповідної довжини.
Зараз ми маємо японців за взірець точності й організованості. Але якихось півтора сторіччя тому західні інженери, відряджені в Японію керувати індустріалізацією, бідкалися, що японці поняття не мають про пунктуальність і ставляться до часу, сказати б, вільно. Їм нічого не варто запізнитися на кілька годин чи навіть днів із довозом або просто не вийти на роботу, бо в цей день заведено вітати родичів зі святом. Так позначилися на японцях довгі сторіччя без звичних нам годинників. А європейську систему відліку часу в Японії впровадили в 1873 році.
«У третьому місяці п’ятнадцятого року Тембун армія князя Харунобу зустрілася з військом Йосікійо Муракамі. То був глава потужного роду з півночі Сінано. У фортеці Тоїсі розташувалася його ставка.
Війська Харунобу вийшли з підзамча Кофу о годині Дракона восьмого числа третього місяця. Квіти вишнини вже облетіли, весняне сонце припікало майже як улітку».
