Порада 3. Не будь глухий
Якщо оригінальний текст зручний для читання вголос, то й переклад має бути такий. То більше, нині чимало аудіокниг. Ще суворіше стався до перекладу п’єс, написаних прозою. Чи текст придатний для сцени?
Отже, геть із перекладу:
✘ пароніми й тавтологію
«які, правду кажучи, не були якимись…», «щойно довідалась, що…»;
✘ повторення складів чи звуків
«його голос», «над його головою», «у ролі розвідки», «зараз занадто», «лискуче черевце», «залишитися тут, зазачиненими дверима», «голоси гостей», «буря ще не вщухла»; «в самому серці селища»; «перестаю перейматися»;
✘ випадкові рими
«радше заважає, ніж допомагає»; «все буде чудово, — каже він. — Чесне слово».
Як на мене, алітерації з асонансами бувають доречні й у прозі. Гадаю, їх не варто аж так категорично гнати геть 🙂 It depends…
Дякую за коментар.
Якщо вони є в оригіналі, треба відтворювати. Тут ідеться про ті, що виникли в перекладі через недбалість.