«Книжок про приготування чаю немає, хоч чаювання відоме з давніх давен. Треба вивчити старовинний китайський чаєвий приряд, щодня моторити разом з чаювальними майстрами, засвоювати настанови чаювання вдень і вночі. Так і навчишся».
Ясусі Іноуе. Діаріуш ченця на ймення Просвітлення Первобутнє
Укладаю словничок термінів чаювання до роману «Діяріуш ченця на прозвання Просвітлення первобутне». Узгоджую з фахівцями, тож, імовірно, щось зміниться.
Віконце (сітадзі): круглий або квадратний продух у глиняній стінці, в якому видно дрань.
Вогнище, на якому гріють чавунчик з окропом над деревним вугіллям: вбудоване в підлогу (ро) чи переносне (фуро). Вбудоване вогнище використовується в холодну пору року (нагріває не тільки воду в чавунку, але й приміщення; гість сидить до нього ближче), переносне — в теплу (гість сидіть від нього далі).
Втішність (сукі). Одна з особливостей чаювання в дусі Рікю Сена. Полягала, зокрема, у відмові від приряду стародавньої роботи, вишуканого, багато оздобленого на користь предметів, вибраних на власний (типово скромний) смак. Цей термін переважно використовується в сполученні з вабі, тобто невибагливістю як естетичним принципом.
Втіха в невибагливості (вабі-дзукі): принцип, сповідуваний однією з тогочасних течій чаювання, що згодом стала основною: відмова від орнаментальності, декоративності, демонстративного багатства на користь граничного спрощення, невибагливості, аскетизму, піднесених до рангу головної естетичної засади.
Глек (цубо): велика ємність для зберігання чайного листа, що його розтирають у ступці в порошок до збивання в чашці.
Гість: особа, яка відвідує чаювання і приймає чай, приготований господарем.
Господар: особа, яка на чаюванні готує чай, розпорядник чаювання; не обов’язково власник чаювального покою або прихатка.
Дзьо: міра площі приміщень, визначається за кількістю матів-татамі, потрібних, щоб замостити це приміщення.
Етажерка (дайсу): з двома поличками, на ній розставляють чаєвий приряд перед початком чаювання.
Ікебана: композиція з живих квітів у вазі.
Ікебана для чаювання (тябана): композиції, що їх встановлюють у токонома чайного покою. Відрізняється специфікою правил складання.
Краснопис (бокусекі): каліграфічний напис, оформлений як сувій для прикрашання токонома. В чаювальних покоях використовували висловлювання, що мали стосунок до дзен-буддизму, давньокитайські вірші тощо.
Кутікірі: урочисте розпечатування глеків з чаєм нового врожаю.
Пролаз (нідзіріґуті): низенькі відсувні дверцята, що ведуть безпосередньо в чаювальні покої. Символізують межу між невеликим, простим і спокійним внутрішнім простором та суєтним і переповненим зовнішнім світом. Пробратися всередину можна було лише глибоко схилившись у символічному уклоні.
Ліхтар (торо): переважно камінний, для освітлення саду під час вечірніх або досвітніх чаювань.
Ложиця (тясяку): призначена, щоб набирати чай із чайниці, робиться переважно з бамбуку.
Майстер чаювання (тядзін): найвищий знавець, досконалий практик і ерудит в частині чаєвого приряду.
Ніша (токонома): ніша в японській кімнаті, яку оздоблюють картиною або краснописом та ікебаною. Перед токонома саджають найпочеснішого гостя.
Ревнитель чаювання (тяною-но моно): дещо поступається знаннями і вміннями майстрові чаювання.
Славетна річ (мейбуцу): предмет чаювального приряду, що носив ім’я і мав відповідну печатку. В більш вузькому значенні – відомий чи славетний предмет, яким користувався Рікю Сен або його найближчі учні. До Рікю до цієї категорії відносили переважно давньокитайські вироби (карамоно). За життя Рікю підхід змінився, що пов’язано з розвитком чаювання в дусі вабі.
Стезя чаювання (садо). В численних назвах японських традиційних мистецтв останнім стоїть ієрогліф до, що означає шлях, як у буквальному, так і в значно ширшому переносному значенні (в тому числі, філософської категорії, те саме, що китайською дао). Переважно це позначає щабель розвитку, вищий за початковий, де звичайно застосовується ієрогліф дзюцу, тобто ремесло або майстерство.
Столик (дзен). Низенький столик-таця. Кожному учаснику трапези подавали на такому столику однаковий набір страв.
Ступальні камені (тобіїсі): в японському саду замість суцільної доріжки вкладають пласкі камені. Щоб переступати з каменя на камінь, треба зосередитися, відповідно, це допомагає відкинути сторонні думки.
Сувій (дзіку): краснопис або картина, оформлені для токонома, тобто в облямуванні, з підклеєною основою, паличкою внизу, стрічками.
Чаєвий приряд (тядоґу), буквально знаряддя для чаю. Включає всі речі, використовувані в чаюванні: глеки для чайного листа, казанки для окропу посудини для зливання води, чайниці, чашки, ложиці для відмірювання чаю, бамбукові мітелки для збивання тощо.
Чайниця (тяіре): невеличка ємність, з якої набирають для заварювання в чашці порошковий зелений чай.
Чайниця катацукі: чайниця, де округла форма згори «зрізана» горизонтальною площиною, по центру якої виступає шийка.
Чайниця товстуля (сіріфукура): чайниця, заокруглена й ширша знизу.
Чаша для омивання (цукубай): камінна чаша з проточною водою в чаювальному саду. Назва походить від дієслова цукубау, сидіти навпочіпки, бо для омивання рук і ополіскування роту треба присісти або вклонитися, що символізує смирення.
Чашка теммоку: найпоширеніша форма чашки до чаювання з керамічним кільцем на споді, щоб можна було ставити на спеціальний підчашник (теммокудай) з круглим гніздом. Назва, за переказом, походить з назви буддійського монастиря Тяньму (яп. Теммоку), де японські ченці засвоювали вчення дзен.
Чашка ідо: чашка, що належала Хідейосі Тойотомі, а згодом Орібе Фуруті. До чаювання в дусі вабі. Робота корейських майстрів, світло-жовтого кольору з характерними кракелюрами, нерівною крайкою, основою у формі колінця бамбуку тощо. Походження назви невідоме.
Чашка місіма: робота корейських керамістів. Назва зумовлена тим, що ці чашки мали під прозорою поливою візерунки з нанесених маленьким шпателем рисок, які нагадували календар з Місіми, найдавніший у Японії.
Чаювальне зібрання (яп. тякай): є два варіанти чаювання: чаювальний чин в якому беруть участь виключно майстри й ревнителі чаювання, причому нечисленні, та чаювальне зібрання, відкрите для аматорів, де учасників багато.
Чаювальні обходи (темае): ритуалізований комплекс рухів у процесі готування й споживання чаю.
Чаювальний покій (тясекі): головний складник чаювального прихатку. Може також бути влаштований всередині звичайного будинку.
Чаювальний прихаток (тясіцу): мініатюрний будиночок, призначений виключно для чаювання.
Чаювальний сад (родзі): буквально «росяниста земля». Такий сад розбивають для створення відповідного настрою перед чаюванням. Як правило, там є звивиста доріжка з пласких ступальних каменів тобіїсі, ліхтар торо, резервуар з водою для омивання рук цукубаї, проміжна хвіртка між зовнішньою і внутрішньою зонами.
Чаювальний чин (тядзі): є два варіанти чаювання: чаювальний чин в якому беруть участь виключно майстри й ревнителі чаювання, причому нечисленні, та чаювальне зібрання, відкрите для аматорів, де учасників багато.
Чаювання (тяною): ритуалізоване приготування і споживання зеленого чаю.
Ілюстрація: Тосіката Мідзуно, Вхід до чаювального прихатка (1896). З циклу «Щоденник чаювання». Місце зберігання: Токійська муніципальна бібліотека