Славослов’я тіням: від перекладача

Років сто двадцять тому культурна публіка знала з газет, хто такі гейші, рикші й самураї. За радвлади Японія була уявна й правила, як спостеріг Олександр Мещеряков, місцем внутрішньої еміграції. Сучасники пізнають Японію з аніме. Не дивно, бо книжок рідною мовою, де про Японію, кіт наплакав. Зате на п’яти завчених із мультиків словах матте (стривайте), ґомен (даруйте), аріґато (дякую), хонто (правда) й масака (невже) можна прожити з японцями з місяць.

Для охочих запізнатися з Японією традиційною я переклав есе Дзюньїтіро Танідзакі «Славослов’я тіням». Кажуть, із нього варто починати знайомство, бо прочитавши, поглинеш японського більше, як 80 % тих, хто читав щось інше. Решті 20 % обізнаних, імовірно, буде цікавий погляд письменника на відомі їм явища. То більше, від написання есе минуло 90 років, тож уже мало того всього лишилося.

Перекладаючи, я сподівався на паперове видання й випрохав у київської майстрині японського краснопису Галини Шевцової по ієрогліфу до кожного розділу. З роками стало ясно: переклад існуватиме лише віртуально. Тож про культуру тіней буде не чорним по білому на аркушах, а кольоровими світними плямками на екранах. Що ж, Чарльз Мур написав у передмові до англомовного видання, ніби матеріальну культуру тіні легше зрозуміти, коли звернутися до знайомих жанрів. Так, музика зосереджується навколо пауз, а архітектура створює складні просторові форми заради пустки всередині.

Замість приміток перекладача будуть ілюстрації. Я уникаю текстових приміток, щоб когось не відволікати, а когось не ображати. Отже, кожен із 16 розділів есе матиме ієрогліф на початку й картинки наприкінці. Зображення письменника й перекладача в передньому слові намалювала програма Midjourney, решта автентичні.

Читайте далі щотижня.