Славослов’я тіням. 1

Будівництво по старосвітньому

До яких хитрувань доводиться вдаватися в наші дні тому, хто задумає будувати в звичаєвому дусі, щоб розвести провідню, газові й водогінні рури й доладно сполучити приєднуване до них устатковання з японським інтер’єром, здогадається навіть той, хто сам нічого не споруджував; досить завітати до будинку спіткань, ресторації чи пансіону в японському стилі «рьокан». Залишмо прилюбним до чаювального чину оригіналам порядкувати в очеретяних хижах по сільських закутнях: вони живуть задля самих себе й залюбки легковажать здобутками науки й культури. Але хто мусить сяк-так утримувати родину в місті, не дозволить собі офірувати доконечними в сучасному побуті нагрівачами, світильниками й сантехнікою заради автентичності стилю. Натомість, він завзято вигадуватиме, як одне з одним сполучити: телефон причепить зі споду сходового маршу, в закуті коридору чи деінде, аби тільки не муляв очі; замість провішувати дроти над двором — прокладе кабель під землею; вимикач у кімнаті заховає в стінну шафу чи під навісну полицю, а шнур світильника замаскує ширмою. Втім, непогамовні потуги часто допроваджують до того, що обстава робиться натягнута й вимушена.

Наше око такою мірою призвичаїлося до електричного освітлення, що пласкуватий абажур із молочного скла, з-під якого безчельно стирчить лампочка, видається в своїй простоті природнішим, і вже точно доречнішим за недолугі спроби її сховати. А коли, скажімо, милуєшся вечірнім краєвидом за вікном вагона й бачиш, як по селянських хатах під очеретяними дахами крізь затягнуті напівпрозорим папером розсувні двері «сьодзі» просвічують саме такі старомодні абажури, знаходиш у цьому певний шарм.

Інша річ — електричні вітрогони. Ні їхній вигляд, ані гугіт аж ніяк не пасують до японського помешкання. Здавалося б, не подобається — не купуй. Але так порядкувати добре вдома, а не там, де обслуговуєш і шукаєш зиску, особливо коли надходить літо. Мій приятель, власник китайської ресторації «Кайракуен», себто «Сад повселюдних утіх», поборник звичаєвості, не зносив вітрогонів і роками не ставив їх у кабінетах — за що клієнти його й картали щоліта. І врешті, переломивши власну натуру, він усе ж обладнав цим приладдям гостьові покої.

Чого далеко ходити: у щось подібне встряв я сам, коли кілька років тому затіяв будуватися (хоч допевне не міг того собі дозволити). Раз по раз я загрузав у деталях інтер’єру та обладнання. От, скажімо, розсувні двері «сьодзі». Сама думка про те, щоб їх засклити, наводить на традиціоналіста жах. Але, якщо бути послідовним до кінця й затягти їх папером, узимку звідти віятиме холодом, а світла в приміщенні бракуватиме будь-якої пори. З відчаю я вирішив іззовні вставити скло, а зсередини наклеїти папір. Звісно, знадобилися подвійні рами, що коштували цілий статок. Але справа не була варта заходу: знадвору бачилися звичайні скляні двері, зсередини ж папір, підсвічений крізь скло, позбувся питомої м’якості справжніх сьодзі й уже не тішив око. Тут мені сяйнуло, на жаль, запізно, що таки краще було засклити, й годі. З інших потішатися просто, а коли робиш сам, важко виміркувати щось у цьому дусі заздалегідь, аж поки не нарвався.

Останнім часом у продажу не бракує електричних світильників, допасованих до японських інтер’єрів, у формі підвісних паперових ліхтарів «тьотін», каркасних «андо» — стоячих і переносних, свічників тощо. Але серед цього розмаю я не вподобав нічого, тож познаходив у ятках зі старовизною гасниці, ручні прожектори й ліхтарі до носіння на обаполах і повставляв у них електролампи.

Чи не найбільше клопоту було з опаленням. Адже до японської оселі не пасує жоден із сучасних обігрівачів. Газова піч гуде; якщо не вивести димар, учадієш; електричні ж позбавлені цих недоліків, але так само неоковирні. Можна було б розставити по стінних шафах нагрівачі на кшталт трамвайних, що дмуть теплим повітрям. Та що це за зима й що за посиденьки в родинному колі, як не жевріє жар у «родинному вогнищі»! Удосталь насушивши голову, я вирішив улаштувати в підлозі заглиблення, на кшталт сільських хат, і вставити електричну жаровню: і кімнату зігріє, й окріп скип’ятити можна; знайшов, от тільки невдовзі виявилося, що рахунки за світло злетіли до небес.

За вдалим розв’язком ламиголовки з опалюванням надійшла черга ванної кімнати та вбиральні. Мій приятель з «Кайракуена» не зносив кахлів, тож облицював деревом у гостьовій ванній навіть лави для миття й підлогу навколо стоку. Звісно, плитка стала б куди дешевше, але її сяяння знищило б весь світловий ефект ванної кімнати, де стелю, підпорки й стіни за японським звичаєм покривають деревом. З новизни різниця не така вже й очевидна, але з роками обшивка стін і підпорок тьмавіє, на ній виразніше проступає текстура, а кахлі й далі щеряться недоречним вилиском.

Гаразд, у ванній ще можна поступитися зручністю на користь традиціям. А от справжній клопіт починається, коли обладнуєш убиральню.