Нанкіті Ніїмі

1998 року, імператриця Мітіко виступала в Делі на XXVI з’їзді Міжнародної ради з книг для молоді. І пригадала оповідання, що його читала ще до школи й на все життя закарбувала собі: життя нелегке. Геть в усіх. Та побиватися з цього приводу не слід. То була «Равликова бентега» Нанкіті Ніїмі. Він не дожив до тридцяти: помер на сухоти вісімдесят років тому, в березні 1943. Японці читають його й досі і шанують як «японського Андерсена».

Я б не мав нічого проти, щоб у музеї Нанкіті Ніїмі серед численних перекладів з’явився й український. Та навряд. Сподіваюся, що хоча б в електронному вигляді ці казки вас потішать. А може, засмутять. Щонайменше, дадуть привід замислитися, й спонукають почитати ще якихось японських авторів рідною мовою й познайомити з ними дітей чи онуків. Врешті, якщо в казці, написаній для дітей, дорослі не знаходять нічо́го для себе, її не варто давати й дітям. Тут, імовірно, знайдете.

Книжки в музеї Ніїмі

Равликова бентега

Був собі равлик. Аж певного дня похопився:
«Жив я безтурботно й не зважав, що на спині ношу хатку, а це ж так бентежно!»
Що ж із тією бентегою вдіяти? Приповз равлик до друга, теж равлика, та й каже:
— Несила мені більше жити на світі!
— Що трапилося? — питає той.
— Бідний я, нещасний! — відказує перший равлик. — Ношу на спині хатку, і це мене страшенно бентежить.
— Не ти один, — каже другий. — І в мене на спині хатка, і мене це бентежить.
«Нема ради!» — подумав равлик і поповз до іншого друга.
А той теж каже:
— Не ти один, — каже другий. — І в мене на спині хатка, і мене це бентежить.
«Нема ради!» — подумав равлик і поповз до іншого друга.
А той теж каже:
— Не ти один такий. У мене теж на спині хатка, мене так само це бентежить.
Так і повзав равлик по друзях. І геть від усіх чув те саме. Аж урешті зрозумів:
— То значить, усім бентежно, не лише мені! Що ж, доведеться якось жити зі своєю бентегою.
І більше не скаржився.