21 травня в Португалії День фахівця-словесника (Dia do Profissional de Letras) — свято тих, хто «вивчає історію, склад і функціювання мови чи мов, а також культуру й літературу різних народів». Скористаюся з нагоди, щоб сказати кілька слів про письменника, чудово відомого словесникам, які досліджують португальську мову й літературу, та майже не знаного українським читачам.
Якщо будь-де у Португалії ви бачите силует або шарж худорлявого чоловіка в капелюсі, з вусиками й в окулярах, — можете не вгадувати, це Фернанду Песоа. Його пам’ятають, читають, видають, коментують. Він був ще той вигадник: писав від імені кількох десятків цілком різних людей.
Фернанду Песоа пощастило з перекладачами віршів українською: Віра Вовк, Маргарита Жердинівська, Михайло Литвинець (з португальської), Георгій Пилипенко (з англійської). З видавцями — ні: Литвинець, якому цього року буде 90, підготував збірку, але так і не знайшов видавця. Пилипенко власним коштом видав книжку, куди включив переклади 35 сонетів з англійської, раніше надруковану у «Всесвіті». Прозу Фернанду Песоа в українському перекладі не видавали. Чомусь українські португалісти тяжіють до бразильської літератури; власне португальську перекладав Віктор Шовкун, але його вже нема.
***
Коли сам писав чи перекладав і живеш у Португалії, може закортіти щось перекласти з португальської. Саме так вчинила, емігрувавши з України, поетеса Ірина Фещенко — переклала вірші та «Книгу непокою» Фернанду Песоа. Рідною російською. В Москві вхопилися, бо португалістів катма, надрукували, а перекладачку радо прийняли до спілки письменників.
Через природні лінощі я не замахувався на великий формат. Пропоную увазі читачів оповідання «Банкір-анархіст» (бо сам анархіст, хоч і не такий удатний, як герой оповідання), кілька віршів, пару оповідань і нарис «Дещо про розумовий стан португальців»: «Фернанду Песоа українською».
Два невеличкі уривки з телефільму «Банкір-анархіст» 1983 року (португальською)
Я народився у міській робітничій родині. Як можете уявити, я не успадкував ані доброго стану в суспільстві, ані гарних умов життя. Але так сталося, що я від природи мав гострий розум і більш-менш сильну волю. Цих дарів природи моє посполите походження позбавити мене не могло…
Я тиранії не створював. Тиранія, яка, можливо, повставала внаслідок того, що я робив, борючись проти суспільних фікцій, породжена не мною, а суспільними фікціями; я не творив тиранії, бо нічого не додавав до тих фікцій. Це питома тиранія суспільних фікцій, які я не був у змозі й не намагався знищити…
Копирсання в собі
Поет — фантазер, яких мало,
він навіть страждання своє
вигадує так досконало,
що віриш: усе так і є.
Зате ж читачам яка втіха
про біль дізнаватися з книг:
позірний чи справжній — до лиха,
відрадно, що в когось, не в них!
І до божевілля невпинно
по колу біжить-поспіша
кумедна машинка пружинна,
що зветься в поета «душа».
