Нанкіті Ніїмі. Дві жаби

Нанкіті Ніїмі

Прискакали якось на самісіньку серединку поля зелена жаба й жовта жаба.
— Пхе, яка жовта! — вигукнула зелена жаба. — Що за бридкий колір!
— На себе подивися, зелень! — не змовчала жовта жаба. — Гадаєш, ти дуже гарна?
Як уже розмова почалася з такого, добра не жди. Слово за слово, почали жаби битися. Зелена вскочила жовтій на карк. І вирішила, ніби це перемога. Але тут жовта жаба стала загрібати лапами й кидати пісок. Довелося зеленій відступати й протирати запорошені очі.
Тут війнув студений вітер. І обидві жаби згадали, що скоро зима. А на зиму жаби закопуються в землю, щоб перечекати холоди.
— Як прийде весна, побачимо, чия візьме! — вигукнула зелена жаба й заходилася рити нірку.
— Ловлю на слові! — відрубала жовта й собі почала рити.
Надійшла зимова студінь. Над землею, де ховалися жаби, загув північний вітер, наніс кучугури.
А потім прийшла весна. Жаби, що спали в нірках, відчули, як земля нагорі теплішає.
Першою прокинулася зелена жаба. Виповзла назовні. Але нікого не побачила, й загукала просто в землю:
— Гей ти, прокидайся, вже весна!
— Та невже? — висунулася з нори жовта жаба.
— Забула торішню битву? — поцікавилася зелена.
— Стривай, стривай! — кумкнула жовта. — Треба спершу позмивати бруд.
Поскакали обидві жаби до ставка митися. Струмки дзюркочуть, вода в ставку піниться, наче газована, бадьорить. Шубовснули жаби туди одна по одній.
Відмилися як слід. Зелена жаба глянула й очі вирячила:
— Слухай, виявляється, жовте не бридке, а гарне!
— Та й твоя зелень теж непогана! — відповіла жовта.
— Тоді й битися нема чого! — гукнули обидві разом.
Що люди, що жаби: як добряче виспатися, то й гумор ліпший.