Самбу й босанову знають, мабуть, усі. Тропікалію — не певен. Пошукайте, ця музика варта часу. Особливо якщо вам до душі революційні напрями.
Особисто мені найцікавіший Тон Зе, який прогримів у Тропікалії, тоді років на двадцять “зник з радарів”, зате ж в останні двадцять п’ять творить, концертує, записує. Торік відзначив свій 86 день народження черговим альбомом.
Пісня про заробітчанина з півночі Бразилії написана 1978 року. Не дуже пам’ятаю, чи й у нас тоді темні окуляри, портативні радіоприймачі й годинники символізували для вчорашніх селян у місті життєві досягнення. Либонь так.
Запис із DVD 2010 р.
Зарадь ми, моє дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус, зарадь ми
Зарадь ми, моє дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус, зарадь ми
В село вернуся гуляти,
чманіти й байдикувати,
але лише коли куплю
нові дзеркальні окуляри,
новенький модний зегарок,
браслет до нього фасонний,
транзистор на батарейках —
щоб кльовий і закордонний
грав музон,
шпаціруватиму парком:
втечуть ботани нудні,
позаздрять бородані,
а дівчата розімліють.
Але в село не заманиш
мене картоплю копати,
я хочу як Попелюшка,
по всіх екранах співати,
послати вчитися сина
дочці куплять шоколадки,
і як пристойна людина
платити вчасно податки,
ходити голосувати,
прописку мати і паспорт,
щоб в домі був телевізор
і холодильник бокастий.
Матінко!
Хай ощастить тебе бог —
моє дівчатко Ісус —
і доправить додому з миром.
Матінко!
А я гиритиму далі
хреста надсильний тягар
серед машинного чаду,
та
матінко!
йди, їдь, тікай звідсіля,
бо тут потіха на всіх
стрибає з телеекрану.
А потім потішає, потішає,
потішає, потішає
потішає — поки всіх не порішає.
А потім потішає, потішає,
потішає, потішає
потішає — поки всіх не порішає.
Помилуй мя, дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус, помилуй.
Помилуй мя, дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус,
Моє дівчатко Ісус, помилуй.
